Галина Дичковська
Рейтинг
+442.00
Сила
1357.67

Галина Дичковська

h-dychkovska

Майдан 2004. Тур другий / Епізод четвертий. Вугледар

Їдемо в Вугледар. Вже майже добу в дорозі. Нас зустрічають Галя і Анатолій Буцькі. Для нас приготували 3-кімнатну квартиру, там ми маємо жити і провадити агітацію у Вугледарі та оклицях. Виявляється, трикімнатна хрущовка на 10 чоловік, де нема гарячої води, це трохи напряжно, навіть нема достатньо «койкомест». Зорієнтувавшись в ситуації, Буцькі забирають мене і Олю до себе. Ми настільки втомлені, що головне — добратися до ліжка. Це — всім. Мене ж чекає лекція від Толіка, від якої, чесно кажучи,...
Читати далі →

Майдан 2004. Тур другий / Епізод третій

h-dychkovska.vkursi.com/7690.html Маріуполь, штаб віктора Ющенка. В донецькій області 2 штаби — в Донецьку і в Маріуполі. Тут наша група ділиться на дві підгрупи. Віталій, колишній міліціонер, юрист, керівник маріупольської групи, з ним залишаються Василь Юрців, Оля Молодій ти Славко Ерстенюк (з тих, що пам*ятаю, загалом їх десь 8-9 чоловік). Моя група їде у Вугледар, має вести агітацію по районах, містечках і селах.  Наша підрупа: 1. Любомир ???; 2. Роман ???; Любомир і Роман — батько і си...
Читати далі →

Майдан 2004. Тур другий / Епізод другий

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/7687.html Їдемо ми на своєрідну «війну» і тут «зброєю» будуть відеокамери, фотоапарати, мобільні телефони, саме вони будуть «фіксувати порушення». Еге ж, саме в 2004 я придбала свою першу «Нокію», якою можна і цвяхи забивати, адже без мобільного тут ніяк. Нас навіть називали «донецькі партизани». В силу того, що 10 років тому фото-відеоапаратура ще не була настільки широкорозповсюджена, як зараз, Василь Юрців мав завдання роздобути всю цю техніку в Івано-Франк...
Читати далі →

Майдан 2004. Тур другий / Епізод перший

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/943.html h-dychkovska.vkursi.com/3030.html 21 листопада 2010 почала цикл «Я не жалію, що була на Майдані». Тоді всі (радше — багато хто) «жалів», що був на Майдані, бо «то нічо не дало..., ми за них мерзли, вони зрадили..., ми думали, а вони...» Щоб протиставитися тим «жалінням» назвала свої дописи «я не жалію, що була на Майдані», тепер вже треба було б додати Майдані 2004, а тоді ще було так... Зараз змінилася ситуація і назва якось не теє… І щемно-гостр...
Читати далі →

Дякую

Ярослава Путько (Лотоцька) 18.04.1924-7.11.2014. Відходить епоха… На похоронах 91-річної жінки було близько 300 чоловік... Вона — ровесниця моєї бабусі. З її дітьми я в кумах. Мої діти і її внуки — хресні братики і сестрички (самі собі таку категорію «родинності» вигадали). До неї приходили, щоб дізнатися як проводити Андріївські вечорниці, як скласти сценарій вертепу, як крутити кривий танець на Великдень, що цікавого можна зробити на Івана Купала. Попадя. Жодного разу не бачила її в хус...
Читати далі →

Охота-2, глухарь

Было еще темно, но глухарь уже начинал свою песню: «Ддакк, тэке-тэке..., дак, дак, дак, екэ...» Горностай слушал это щелканье и удивлялся. Зачем, скажите  мне, орать на весь лес, что тебе бабы хочется? Вот кто знает где живет горностаева жена и когда он к ней приходит? Вообще-то у горностая много жен, как, впрочем, и у глухаря, но горностай своих жен бережет и прячет. Прячет так хорошо и успешно, что эти глупые людишки даже не знают сколько времени его горностаиха детенышей носит. Одни говорят —...
Читати далі →

Охота-1, горностай

Горностай сидел на ветке лиственницы и догрызал мышиную косточку. Мышь он поймал здесь-же, в корнях, и дерево было ему премного благодарно. Горностай, как и любой лесной житель, понимал разговоры всей лесной живности, включая растения, ручьи и болота. Его всегда раздражали глупые людишки, шатающиеся по лесу и мечтательно вздыхающие: «Ох, тишина-то какая!» Какая такая тишина? Сосна кедровая, которую ты только-что обстукал молотом, плачет навзрыд, ель, которой твой огонь обжигает ветки — криком кр...
Читати далі →

Чи можете ви відповісти на кілька запитань?

Передвиборчий угар поволі згасає, і завтра не можна агітувати за кого там будь. Я не читаю законів (дуже рідко читаю) тому не знаю чи можна «галасувати» проти уже сьогодні. Спробую не агітувати, не контрагітувати, а просто трішечки поміркувати в отой тихий день. Не далі як у вівторок домашній телефон вимогливо задзвонив: — Чи можете ви відповісти на кілька запитань? Одразу зметикувала, що це якась соціологічна передвиборча розвідка, в яку я вже кілька разів потрапляла, і, хоч бажання «опитув...
Читати далі →

ОК, я була твоєю коханкою

Три дні валялася в ліжку з гарячкою 39 якоюсь напівпритомною колодою. Без видимих причин. Просто так. Чомусь. Снилось-марилось якесь жахіття, хтось до мене приходив, повна хата людей, пташки і лилики. На третій день прокинулась і зрозуміла, що можна жити. Щось змінилося. Наче діру всередині хтось зашив. І настала повнота. Ота повнота нелогічного внутрішнього спокою будь де і будь в чому.  За кілька днів випадок привів мене в Шешори. Місце апогею щастя мого 3-5 річного дитинства. Водограй і Сонц...
Читати далі →

Король. Верхоляк Дмитро

Хотіла назвати цей допис «Останній з могікан» або щось таке. Але не це головне, не це, не це... Після смерті батька думка: «Треба поїхати до Верхоляка, поки є час» постійно сверлила мені мозок.Коли наштовхувалась на батькові записники, випадково натрапляла на якусь інфорацію в ЗМІ, і просто так оте «треба поїхати» частенько вистрибувало мені  за спиною. Всього ж яких 60 км, недалечко ж, але як завжди, як у всіх — завтра, завтра, завтра...  Дзвінок від Олексія, журналіста з Києва, з проханням п...
Читати далі →