Система Гулагу і сучасність

Блоґ: Галина Дичковська

Мені все частіше пригадується оповідка колишніх політв'язнів радянських Гулагів, яку чула не один раз в різних варіаціях та суть якої зводилась до такого:
На лагпункт приходить етап (велика група людей, від 5 до 10 тис. чоловік), звичайних людей, які в більшості суджені «ні за що». На той же лагпункт привозять групу кримінальників, 15-30 чоловік. І за 1-2 тижні на лагпункті встановлюється режим… кримінальників. Тобто всі посилки отримують не адресати, а кримінальники (переглянувши посилку можуть щось залишити власникові, а можуть і не залишити). Норму виробітку кожного з кримінальників виконують члени їх бригади, самі кримінальники на роботу не ходять, їм дістаються кращі місця в бараку тощо.
Така ситуація тривала доти, поки в табори масово не почали потрапляти бандерівці і… колишні радянські військові, що пройшовши війну чогось-там не поділили з владою. Саме ці люди збираються в групи по 20-50 чоловік, збройно (ножі, сокири, лопати...) протистоять кримінальникам і таким чином змінюють табірний режим.
Мене не дивував союз радянських військових і бандерівців.
Мене завжди дивувало співвідношення цифр:
5-10 тисяч і 30 кримінальників...

3 коментарі

Мабуть, все просто: в людей слабко розвинене почуття солідарності і вміння організовуватися в групи. Сам на сам кримінальник сильніший за звичайну людину, а прийти їй на допомогу немає кому. Чи не бачимо ми це іще зі школи? Якийсь хлопчак ображає / бє іншого, а всі решта стоять і спостерігають, воліючи перечекати, аби й самим не дістати. Може, хтось і вступився б, якби був певний, що за ним піде іще хтось. У підсумку всі стоять. Якщо сюди ще додати солідарність між кримінальниками (кожен з них завше готовий встати на оборону встановленого ними ладу), то все стає зрозумілим.

В моєму класі в школі теж був хлопака, який полюбляв тероризувати інших (в тому числі і дівчат). На жаль, нам, іншим хлопцям, не вистачило кебети зібратися гуртом і поставити його на місце. Чіпав він не всіх, отже, декому ніби і не було резону, а почуття солідарності бракувало. Як наслідок, це тривало упродовж кількох років — класу до 7-го, коли зіграли принаймні два фактори: він став дедалі рідше відвідувати школу плюс хлопці підрівнялися у фізичному розвитку і почали самотужки пробувати пручатися (не без успіху). Так само було й на зоні — тим паче, що ціна виступу гранично зростала. Кримінальники могли й «порішити», то ліпше було сидіти тишком і не висовуватись. Чисельність у кілька тисяч не грала жодної ролі, бо в кожній конкретній ситуації завше брало участь, мабуть, не більше кількадесят учасників, що воліли залишитись осторонь конфліктів.

На зоні кожен — сам по собі. Не вір, не бійся, не проси.
Силою кримінальників була також невідворотність дії їх закону.
Вдарив ВОРА — будеш зарізаний. Така система колективної оборони, де напад на одного розцінуюється, як напад на всіх, дозволяла чинити сваволю над фраєрами, які прирівнювалися до тварин. Вори також мали підстави вважати себе табірною аристократією. А одна з родових ознак аристократії, як на мене, готовність розпрощатися з життям заради чогось (честі, наприклад).
Табір був для кримінальників життям, домом, нормальним модусом буття.
Тоді як для більшості «чортів», «фраєрів», згодом — «мужиків», тобто простих людей, табір був аномальним середовищем, в якому вони не жили, а виживали. От і чіплялися за життя, як могли. Бо надто вже боялися смерті, а ще — мали надію на інше життя. Тоді як «для ВОРА дом — тюрьма».

На захист останніх, переважно лише вори, (не суки) чинили організований опір ВОХРівцям.

Секрет здатності протистояти — у солідарності, колективному забезпеченні безпеки.

Хоча були й виключення. Одне з них — Вадим Туманов.

я не про Гулаг, про те, що ми схожі на тих 5000.
Сергій помітив.
Як зробити, щоб цього не було? Щоб було не так?

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте