Нас перемогли брудні і п'яні москалі...

Доброго дня, шановний І.Ф., та і вся Східна Україно!
І.Ф., Ви дуже болісно відреагували на мою фразу:
«В 1939 і 1944 нас перемогли брудні і п'яні москалі, бо вони мали те, чого не мали ми: вони хотіли жити!»
Власне, Ви відреагували на «брудні і п'яні», з місця ототожнивши себе з ними, та обурившись внутрішньо тим, що Ви, будучи російськомовним, а значить москалем, брудним і п'яним ніколи не були...
Тому мушу прояснити ЩО мала на увазі, кажучи ту фразу.
Ви для мене, попри російськомовність, і прізвище, що закінчується на -ов, ніколи не асоціювалися з «москалем» чи москальщиною. То є велика помилка, плутати москальщину і російськомовність.
В 1945 році на околиці села Вільхівка /Івано-Франківщина/ в криївці, виданій зрадником, загинув Михайло Шугай. Загинув сам, перед тим вигнавши здаватись хлопців, що приховувались від армії, та і тих, що влітку перебували в рядовому складі УПА: «Ви нічого не знаєте, ніде не були, то, дасть Бог, врятуєтеся». Сам був районним /? підрайонним?/ керівником СБ і знав, ймовірно, дуже багато. Поки хлопці по одному виходили, він палив документи. А коли вийшли всі, застрелився.
Тіло витягли. Але того москалям було мало. Роздягли і почали знущатися. З тіла. Били в основному в лице і статеві органи.Чоботами.
Тут підійшов до них росіянин, офіцер, і заборонив знущання, сказавши:
«Брось, сумей умереть так, как он, тогда будеш иметь право издеваться!»
А потім в крайню хату заглянув хтось і мовив таке: «Там возле речки лежит ваш. Возьмите, до утра быстро похороните.»
Ймовірно, то був той самий офіцер.
Цілком допускаю, І.Ф., що той офіцер міг бути Вашим батьком. І він не був ні брудним, ні п'яним, хоч, може за армійського життя доводилось не раз бути в болоті. Він не був москалем. Я десятки разів чула цю оповідку від свідків, але ніколи не чула, щоб того ЧОЛОВІКА назвали москалем. Він врятував Михайла від посмертної наруги перед москалями. Бо москалі брали такі трупи, привязували до коней, та волочили в район. А інколи привязували до коней і живих. А інколи — до воза. Та не просто до воза, а за короткий шнурок до колеса. І поки віз їхав, колесо крутилося, той, хто був до нього прив'язаний, крутився разом з колесом, то нагинаючись, то випрямляючись… А шлях в район довгий і, хто не витримував, падав під колесо...
А в районі трупи складали десь в центрі, та зганяли людей дивитися. І не дай Бог кому було схлипнути чи заплакати, вмить «брали» і допитували: «Это твой сын? муж? знакомый?» І матері, що мали дома ще кілька дрібних дітей, і знали, що коли признаються — поїдуть на Сибір разом з тою малечею,  дивилися на свого найстаршого і казали:
— Ні, не знаю його/її. То якісь чужі.
А москаль пильно придивлявся в очі: чи дійсно не знає? А коли помічав, що голос задрижав чи сльоза в кутику забриніла:
— Полчаса на сборы и на выезд.
Отаку команду отримала жінка з 1 і 3-річною дитиною на руках.  Тай закамяніла. Отак стала і дивиться в нікуди, як примара. А солдат-сибіряк, що мав наказ ту жінку вивозити, пішов до сусідів:
— Дайте мешки.
Дали. А він у ті мішки — сокири, пилки, цвяхи, мило, зерно, кожухи...
Приїхали в Сибір, листопад (!), на голе місце… Та кожен, що брав до рук сокиру, спаковану солдатом-сибіряком:
— Дай, Господи, тому чоловікові щістє й здоровлє...
Той і я повторю: Дай, Боже, а ще його дітям, внукам і правнукам, а як він уже в раю, то вічної благодаті...
Бо він не москаль. ЧОЛОВІК, тилько й того, шо вогорив по руски...
А москаль приїзджає до Трускавця уже тепер (!) та гарчить:
— Такие места красивые, вот только местные, их бы танками, танками задавить...
І мені якось байдуже, що від нього пахне французькими парфумами. Мені тхне брудом і алкоголем. Бо я чую як гавкають пси і і горять 57 яворівських сіл, які в один день були виселені, та натомісць зробили танковий полігон (чи можна виселити 57 сіл, будучи тверезим і чистим?). Той самий запах я чую, коли спілкуюся з «учеником Панарина», який гордий своїм євразійством. Мені надто мало довелось з ним спілкуватися, але «архетипічна чуйка» каже мені, що на історію про 57 виселених сіл він скаже:
-Ааааааа, мало, надо было всех!
Той москалізм бачу всюди, де є зневага до людей від будь-кого і будь-якої національності до будь-кого і будь-якої національності.
А те, що ми їм програли, то теж правда. І досі програємо. І програватимемо доти, доки не захочемо жити. Незважаючи ні на що.
А від того, що Ви, будучи на крайньому Сході України вмієте чути мене, на крайньому Заході, життя прибуває.
Вибачайте, що та моя фраза Вас образила, я зовсім не мала на увазі Вас ображати. Виставляю цей лист у відкритий простір, бо, думаю, багатьом східнякам доводилось чути якісь образливі слова на москалів і вони ображалися, як і Ви, І.Ф., не розуміючи, що саме за тим стоїть.
Буду рада, якщо мій лист приведе до збільшення порозуміння між мною і Вами, між Сходом і Заходом.
З повагою, Д.Г.