Тобі. Прощаю-си

18 дітей
18 ночей
18 розбитих ілюзій 
18 смертей 
9 тисяч воскреслих Ангелів. 

Йванко. Перший, неначе Адам. Дивиться з хмари скривавленим серцем. Праотець вибілений. А ти думав, що він маленький?
(Регочу).
Ольга. Вона, вона. Неприступна княгиня. Так, і не інакше!!! Я так і не зуміла її полюбити… Та то вже не важне…
Анна. Згорьована болем. Візьму на ручки і заколишу. Спи, дитятко, ти люблене…
Йозеф. Так-так. Скамянілий бовван. Сам себе караючий. Ні підійти, ні пригорнути. Ти мені треба. Ти прощений. Уже давно. Від віку. Стоїть. Не чує.
Олександра. Збожеволіла від болю… Відьмою бігає по лісах і по полю… Олесю, серце моє розбите, що маю зробити? Де взяти щастя на твої рани? Як горе твоє розділити? Кого любити? Кого убити? Ти  хочеш смерті для всіх і кожного. Сиплеш прокльоном. Сама розсипаєшся попелом. Пекла. Я порпаю той попіл і знаходжу крихти твоєї душі. Кладу собі в серце і колишу. Рости.
Методій. На Йозефа схожий. Тільки люблячий дуже. Соромиться ніжно своєї любові і прагне Йозефом стати.
Юрчик і Галинка, щастя торбинка. Наша двійня. То ми з тобою. Тільки брат з сестрою. Одноутробні. Їм нікого не треба, тільки крихітку неба, і сиплять радість довкола.
Ще Микола, неначе святий, шука роздоріжжя: куди іти.
Ось і все. Решта дев*ять — прийняті в родину, а не кровні. Як бабця Марія. Любила чужу дитину, бо свою Бог забрав. А тра любити, коли й свої є.
Чуєш, доню, хочу, щоб жили твої діти. Щоб любив тебе чоловік. Сонця від того много. Божого Сонця.
А для сина знайду хустину. Йди в світ. Шукай своє устя. Лиш не закамяній по дорозі.

Сяду на ганку та заголошу.Чого в Бога прошу?
Прости мені, Боже, ненароджене щастя.
Лягла і вмерла.

Де ж тії Ангели?