Я не шкодую, що була на Майдані / Епізод 5. Спостерігачами у Вугледарі. Тур 1
Продовження, початок тут:
У Вугледар нас забирають з автобуса, на трасі. Це невеличке шахтарське містечко. Кілька діючих шахт та обслуговуючі служби. Потрапляємо у Вугледар вже над вечір. Галя Буцька поселяє мене в пані Люби. Цікава старша жіночка, родичка дисидента Овсієнка. Вона щось розпитує, але я геть непритомна, хочу спати. мене нагодували якимись смачнезними варениками, зовсім не схожими на наші, пані Люба ще оповідає мені багато про себе та про родину, про життя-буття. Але, каюсь, не памятаю майже нічого. Єдина мрія — гаряча вода і ліжко...
Ранком встаємо десь о 5-й, щоб на 6 встигнути на дільницю.
До дільниці мене супроводжують, бо я ж, звісно, нічого не знаю.
Моя дільниця в самому центрі Вугледару, здається, це якийсь будинок культури. Мене знайомлять із головою ДВК. Приємний, розумний дядечко із манерами впевненого в собі КДБ-іста. Звати його Руслан Семенков (якщо правильно прізвище памятаю).
Все, як звичайно. Виймаємо бюлетені із сейфу, все на місці.
в залі перевіряємо скриньки, все гаразд. О 8-й відчиняємо дільницю.
спочатку людей мало, далі все більше. Мені багато уваги, хоч спостерігачів, мабуть з десяток, але ж усі свої, а я — чужа. Є спостерігачі, які навіть добре не знають імен «своїх» претендентів на найвищу посаду.
Я виходжу на вулицю дивитись, чи нема каруселі. За якийсь час до мене доєднується голова ДВК. По-моєму, він таки не упускає мене з поля зору, хоча зовні все до гламурності пристойно. Ми разом обходимо будинок, розмірковуючи при тому про боротьбу фінансових кланів, плинність людського життя, красу природи і ще якісь вельми цікаві речі.
під вечір в мене зароджується підозріння, що одиного голосуючого я бачу вже не вперше. але я не маю права перевірки, тільки спостереження. Спостереження нічого не дає, бо навіть добре не видно паспорта. Однак жінка, яка видає бюлетені, явно нервує.
Увесь день я малюю крапки-риски, рахую і позначаю кількість голосуючих.
Великих порушень не спостерігаю. Єдине муляє, що карусель все ж є. Не привозна, а своя, тобто люди голосують по кілька разів, але це, мабуть, знайомі членів комісії, їм видають бюлетені людей, які не прийдуть на голосування. Але це тільки мої підозріння. Нікого за руку не спіймала. Не знаю чи це взагалі можливо для спостерігача, який має «тільки спостерігати і не вмішуватися в процес голосування».
Після 17.00 людей зовсім мало, знайомлюся із спостерігачами від комуністів. Один мені не сподобався, а інший — типовий "ідейний ідеаліст". Людина чесна, розумна і щиро хоче добра людям. Старший, десь орієнтовно 1930-х років народження. Спілкуватися з ним цікаво, хоча потенційно-конфліктних тем уникаю. Не час і не місце. Пізніше, вже на 2 турі виборів, цей достойний чоловік покаже себе з якнайкращої сторони, мої враження правдиві. Та про це потім.
Підрахунок голосів.
Все по протоколу.
Проголосувало десь 85% виборців,
4% — за Ющенка,
92% — за Януковича;
2% — за всіх інших.
Спокійно оформляю протоколи, беру свій протокол з мокрою печаткою. Чомусь члени комісії чекають від мене скандалу та істерики. Але результат для мене прогнозований, чого б то лаятися?
Трохи засмучена, що мені не вдалось виявити великих порушень.
Протоколи віддаю представникові «Нашої України», все, місія завершена. Пора додому.
У Вугледар нас забирають з автобуса, на трасі. Це невеличке шахтарське містечко. Кілька діючих шахт та обслуговуючі служби. Потрапляємо у Вугледар вже над вечір. Галя Буцька поселяє мене в пані Люби. Цікава старша жіночка, родичка дисидента Овсієнка. Вона щось розпитує, але я геть непритомна, хочу спати. мене нагодували якимись смачнезними варениками, зовсім не схожими на наші, пані Люба ще оповідає мені багато про себе та про родину, про життя-буття. Але, каюсь, не памятаю майже нічого. Єдина мрія — гаряча вода і ліжко...
Ранком встаємо десь о 5-й, щоб на 6 встигнути на дільницю.
До дільниці мене супроводжують, бо я ж, звісно, нічого не знаю.
Моя дільниця в самому центрі Вугледару, здається, це якийсь будинок культури. Мене знайомлять із головою ДВК. Приємний, розумний дядечко із манерами впевненого в собі КДБ-іста. Звати його Руслан Семенков (якщо правильно прізвище памятаю).
Все, як звичайно. Виймаємо бюлетені із сейфу, все на місці.
в залі перевіряємо скриньки, все гаразд. О 8-й відчиняємо дільницю.
спочатку людей мало, далі все більше. Мені багато уваги, хоч спостерігачів, мабуть з десяток, але ж усі свої, а я — чужа. Є спостерігачі, які навіть добре не знають імен «своїх» претендентів на найвищу посаду.
Я виходжу на вулицю дивитись, чи нема каруселі. За якийсь час до мене доєднується голова ДВК. По-моєму, він таки не упускає мене з поля зору, хоча зовні все до гламурності пристойно. Ми разом обходимо будинок, розмірковуючи при тому про боротьбу фінансових кланів, плинність людського життя, красу природи і ще якісь вельми цікаві речі.
під вечір в мене зароджується підозріння, що одиного голосуючого я бачу вже не вперше. але я не маю права перевірки, тільки спостереження. Спостереження нічого не дає, бо навіть добре не видно паспорта. Однак жінка, яка видає бюлетені, явно нервує.
Увесь день я малюю крапки-риски, рахую і позначаю кількість голосуючих.
Великих порушень не спостерігаю. Єдине муляє, що карусель все ж є. Не привозна, а своя, тобто люди голосують по кілька разів, але це, мабуть, знайомі членів комісії, їм видають бюлетені людей, які не прийдуть на голосування. Але це тільки мої підозріння. Нікого за руку не спіймала. Не знаю чи це взагалі можливо для спостерігача, який має «тільки спостерігати і не вмішуватися в процес голосування».
Після 17.00 людей зовсім мало, знайомлюся із спостерігачами від комуністів. Один мені не сподобався, а інший — типовий "ідейний ідеаліст". Людина чесна, розумна і щиро хоче добра людям. Старший, десь орієнтовно 1930-х років народження. Спілкуватися з ним цікаво, хоча потенційно-конфліктних тем уникаю. Не час і не місце. Пізніше, вже на 2 турі виборів, цей достойний чоловік покаже себе з якнайкращої сторони, мої враження правдиві. Та про це потім.
Підрахунок голосів.
Все по протоколу.
Проголосувало десь 85% виборців,
4% — за Ющенка,
92% — за Януковича;
2% — за всіх інших.
Спокійно оформляю протоколи, беру свій протокол з мокрою печаткою. Чомусь члени комісії чекають від мене скандалу та істерики. Але результат для мене прогнозований, чого б то лаятися?
Трохи засмучена, що мені не вдалось виявити великих порушень.
Протоколи віддаю представникові «Нашої України», все, місія завершена. Пора додому.
1 коментар