Не здійснений і вже нездійснЕнний діалог на фоні самашедших записок. Історія 3, с. 23
Продовження, початок тут: http://h-dychkovska.vkursi.com/2513.html
«Україна — це резервація для українців, жоден українець не почувається своїм у своїй державі» Л. Костенко, З. У.С., сторінка 23.
24 серпня 20__ якогось-то року
Страшенно, божевільно, патологічно, незбагненно люблю Вогонь. Дивнезна стихія ненашого світу в нашому світі. Із купи непотребу робить тепло і жменьку попелу… Було? Не було...
Хто ти? наче вивіряєш все на правдивість, висвітлюєш нутро до найглибшого ніщо. Чи Щось? Звільняєш те Щось від зовнішніх оболонок, щоб воно нарешті могло явити себе світу...
Пек-ло… пече… піч...
Вогонь м*яко лускає сухе гілля, не можу відвести погляду, наче вогнепоклонниця. От тільки вони бояться Його занечистити, а я чудуюся здатності із нечистого робити чисте. Навіть сажа перетворюється в алмаз, тільки то має бути дуже Сильний Вогонь...
— Знаєш, ото так подумав… Я, певно, не люблю українців.
Ми сидимо на моєму подвірї і палимо вогонь. В*гень, як кажуть гуцули. Хочу навчити тебе ходити по грані. Після інсульту в тебе терпне нога, а жар вогню дає тілу хороший імпульс до життя.
— Ти не любиш свого тата?
— Та нє… я не про те, ти ж знаєш про що я...
Знаю. І мене це злить. В тій твоїй фразі читаю інше:«Ти ж розумієш, мала, нема чого жити, просто нема чого...» І від того стає так тоскно, так тяжко надривно, наче морозяний відчай залазить тобі в горлянку і дусить, дусить, дусить…
То певно тому так люблю вогонь...
— Кілька років тому я робила табір молодіжний, бандерівцям присвячений. З*їхалось люду із усієї України… Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ… Якраз 24-го серпня дітлахи (яким по 18-25 років) вирішили собі побавитись. Із пляшок зробили такі собі водяні пукавки та ганяють по лісі… Пародія на пейнтбол ніби...
І ото якраз на мене вистрибує дівчатко (напівузбечка, на чверть росіянка, на чверть українка), з тою пукавкою, обливає мене водою з ніг до голови і кричить:
— Слава Україні!!! Я поняла, Галя, я поняла!!! Я люблю эту страну, люблю этих людей, люблю тебя! я хочу жить!!!
Ти довго мовчиш, докурюєш цигарку до кінця:
— А як тебе поб*ють ногами так, що ти обісцишся, то вона теж тебе любитиме?
===================================================================================================
1977
Надзвичайна подія. Приїхав вуйко Влодко. З-за кордорну, аж з Польщі. Продовження тут:http://h-dychkovska.vkursi.com/3153.html
«Україна — це резервація для українців, жоден українець не почувається своїм у своїй державі» Л. Костенко, З. У.С., сторінка 23.
24 серпня 20__ якогось-то року
Страшенно, божевільно, патологічно, незбагненно люблю Вогонь. Дивнезна стихія ненашого світу в нашому світі. Із купи непотребу робить тепло і жменьку попелу… Було? Не було...
Хто ти? наче вивіряєш все на правдивість, висвітлюєш нутро до найглибшого ніщо. Чи Щось? Звільняєш те Щось від зовнішніх оболонок, щоб воно нарешті могло явити себе світу...
Пек-ло… пече… піч...
Вогонь м*яко лускає сухе гілля, не можу відвести погляду, наче вогнепоклонниця. От тільки вони бояться Його занечистити, а я чудуюся здатності із нечистого робити чисте. Навіть сажа перетворюється в алмаз, тільки то має бути дуже Сильний Вогонь...
— Знаєш, ото так подумав… Я, певно, не люблю українців.
Ми сидимо на моєму подвірї і палимо вогонь. В*гень, як кажуть гуцули. Хочу навчити тебе ходити по грані. Після інсульту в тебе терпне нога, а жар вогню дає тілу хороший імпульс до життя.
— Ти не любиш свого тата?
— Та нє… я не про те, ти ж знаєш про що я...
Знаю. І мене це злить. В тій твоїй фразі читаю інше:«Ти ж розумієш, мала, нема чого жити, просто нема чого...» І від того стає так тоскно, так тяжко надривно, наче морозяний відчай залазить тобі в горлянку і дусить, дусить, дусить…
То певно тому так люблю вогонь...
— Кілька років тому я робила табір молодіжний, бандерівцям присвячений. З*їхалось люду із усієї України… Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ… Якраз 24-го серпня дітлахи (яким по 18-25 років) вирішили собі побавитись. Із пляшок зробили такі собі водяні пукавки та ганяють по лісі… Пародія на пейнтбол ніби...
І ото якраз на мене вистрибує дівчатко (напівузбечка, на чверть росіянка, на чверть українка), з тою пукавкою, обливає мене водою з ніг до голови і кричить:
— Слава Україні!!! Я поняла, Галя, я поняла!!! Я люблю эту страну, люблю этих людей, люблю тебя! я хочу жить!!!
Ти довго мовчиш, докурюєш цигарку до кінця:
— А як тебе поб*ють ногами так, що ти обісцишся, то вона теж тебе любитиме?
===================================================================================================
1977
Надзвичайна подія. Приїхав вуйко Влодко. З-за кордорну, аж з Польщі. Продовження тут:http://h-dychkovska.vkursi.com/3153.html
0 коментарів