Не здійснений і вже нездійснЕнний діалог на фоні самашедших записок. Історія 5, Феник Богдан
Початок тут: ,
«Важко належати до такого народу. Націю запрограмували на безвихідь». Л. Костенко, З. У.С., сторінка 27.
Богдан Феник, 15.03.1929-15.03.1991.
Я прожила поруч з цією людиною добрячий шмат свого дитячого і дорослого свідомого життя і… ЩО я знаю про нього?
Майже нічого. І спитати вже ні в кого...
Народився в Перемишлі (зараз територія Польщі) в родині муляра-будівельника. Закінчив гімназію, можливо ще якісь вчительські курси, бо пізніше в Самборі працював вчителем біології, та часто нам проводив «домашні уроки» з ботаніки, зоології та анатомії. Був членом мельниківської ОУН. В 1943? (1944?) служив в дивізії «Галичина». Відступив разом з німцями і попав в охорону Люфтваффе, в Мюнхені. Пережив американські «коврові» бомбардування. Розказував, що бомбардувальники йшли великими групами, 5-15 літаків і залишали після себе навіть не руїни — купи каміння. Виживали тільки ті квартали, де були госпіталі. На подвір'ї розстеляли величезні простирадла з червоним хрестом, туди не впала жодна бомба.
«А на загал, — казав вуйко Богдан, — американці воюють технікою. Літаки, артилерія, аж тоді йде піхота. Але не дай Бог, якийсь німак десь озветься, та ще з кулеметом. Це знову кілька годин артилерії. І коли вже зовсім тихо, посувається успішна атака».
Ці оповідки я завжди згадувала, як гортала підручники з історії, де на діаграмах відображали втрати Німеччини, СРСР та Америки у Другій світовій. Німеччина втратила найбільше грошей, Америка — техніки, СРСР — людей. Дивним чином радянські підручники не приховували цеї інформації. Мабуть хотілося підкреслити власну трагічність. А на фоні оповідань вуйка Богдана проступала трохи інша правда тих страшних діаграм...
Втрачають те, чого не шкода...
«Важко належати до такого народу. Націю запрограмували на безвихідь». Л. Костенко, З. У.С., сторінка 27.
Богдан Феник, 15.03.1929-15.03.1991.
Я прожила поруч з цією людиною добрячий шмат свого дитячого і дорослого свідомого життя і… ЩО я знаю про нього?
Майже нічого. І спитати вже ні в кого...
Народився в Перемишлі (зараз територія Польщі) в родині муляра-будівельника. Закінчив гімназію, можливо ще якісь вчительські курси, бо пізніше в Самборі працював вчителем біології, та часто нам проводив «домашні уроки» з ботаніки, зоології та анатомії. Був членом мельниківської ОУН. В 1943? (1944?) служив в дивізії «Галичина». Відступив разом з німцями і попав в охорону Люфтваффе, в Мюнхені. Пережив американські «коврові» бомбардування. Розказував, що бомбардувальники йшли великими групами, 5-15 літаків і залишали після себе навіть не руїни — купи каміння. Виживали тільки ті квартали, де були госпіталі. На подвір'ї розстеляли величезні простирадла з червоним хрестом, туди не впала жодна бомба.
«А на загал, — казав вуйко Богдан, — американці воюють технікою. Літаки, артилерія, аж тоді йде піхота. Але не дай Бог, якийсь німак десь озветься, та ще з кулеметом. Це знову кілька годин артилерії. І коли вже зовсім тихо, посувається успішна атака».
Ці оповідки я завжди згадувала, як гортала підручники з історії, де на діаграмах відображали втрати Німеччини, СРСР та Америки у Другій світовій. Німеччина втратила найбільше грошей, Америка — техніки, СРСР — людей. Дивним чином радянські підручники не приховували цеї інформації. Мабуть хотілося підкреслити власну трагічність. А на фоні оповідань вуйка Богдана проступала трохи інша правда тих страшних діаграм...
Втрачають те, чого не шкода...
4 коментарі