Драконятко і чай з вишневих гілочок
Продовження, попереднє тут:
Драконятко вже нудилося. Ми пили чай із вишневих гілочок і намагалися зрозуміти — де ж нам шукати Дракона? Хто навчить Драконятко літати?
Це чудернацьке створіння догризало вже п*яту гілочку, а розгадки нашої задачки і близько не було видно. Ніколи не думала, що дракони харчуються вишневими гілками.
— Я не харчуюся, я її просто гризу.
— А чим ти харчуєшся?
— Потоком.
— ????
— Коли я в Потоці, то сила прибуває зсередини.
— А що таке «Потік»?
— Ти знаєш.
— ????
— Не бреши, знаєш.
— Ну, може здогадуюсь..., але...
— Якби ти не знала, мене б тут не було. Ми проходимо Тільки з Потоком. А ти не хоч до кінця повірити. Як ті, що бачать, а не вірять своїм очам...
Кого ти любиш?
— Ну, дітей, Україну, собаку ось, — сказала я, гладячи чорне вухо своєї лабрадорки Нічки, що не проминала нагоди
бути присутньою при наших балачках з Драконятком. Драконятко ледь не поперхнулося гілочкою:
— Я питаю якого чоловіка ти любиш?
— Ммм… чоловіка??? А чого маю відповідати? Що це взагалі за інтимні питання?
— Просто дракони живуть тільки там, де є любов. Де є любов Чоловіка і Жінки.
— То може тобі треба підшукати якусь закохану пару? В мене якось от руки не тремтять і ноги не трусяться...
— Ноги трусяться з переляку. Взаємне бажання одне-одним володіти або взаємна залежність не є а ні любов*ю, а ні навіть закоханістю...
— А чим же воно є?
— Страхом самотності.
— Ти хочеш сказати, що люди зовсім не вміють любити?
— Вміють. Бояться.
— І ніхто нікого не любить? Тільки залежать?
— Люблять. Але страх любити приводить до того, що любов помирає… Залишається залежність, обов*язок і бажання керувати...
— Щось воно сумно від твоїх слів.
— Ти теж боїшся. Боїшся любити. Боїшся, що любов не потрібна в цьому світі. Твоя, будь-чия. Ти боїшся жити так, як хочеш.
— Мабуть, щоб жити так, як хочеш, треба бути драконом.
— То будь!
— Я не боюсь любити. Я боюсь, що любов уб*ють.
— Вбити можна тільки свою любов. Більше нічию.
Ми пильно дивимось одне одному в очі.
Безодня.
Драконятко вже нудилося. Ми пили чай із вишневих гілочок і намагалися зрозуміти — де ж нам шукати Дракона? Хто навчить Драконятко літати?
Це чудернацьке створіння догризало вже п*яту гілочку, а розгадки нашої задачки і близько не було видно. Ніколи не думала, що дракони харчуються вишневими гілками.
— Я не харчуюся, я її просто гризу.
— А чим ти харчуєшся?
— Потоком.
— ????
— Коли я в Потоці, то сила прибуває зсередини.
— А що таке «Потік»?
— Ти знаєш.
— ????
— Не бреши, знаєш.
— Ну, може здогадуюсь..., але...
— Якби ти не знала, мене б тут не було. Ми проходимо Тільки з Потоком. А ти не хоч до кінця повірити. Як ті, що бачать, а не вірять своїм очам...
Кого ти любиш?
— Ну, дітей, Україну, собаку ось, — сказала я, гладячи чорне вухо своєї лабрадорки Нічки, що не проминала нагоди
бути присутньою при наших балачках з Драконятком. Драконятко ледь не поперхнулося гілочкою:
— Я питаю якого чоловіка ти любиш?
— Ммм… чоловіка??? А чого маю відповідати? Що це взагалі за інтимні питання?
— Просто дракони живуть тільки там, де є любов. Де є любов Чоловіка і Жінки.
— То може тобі треба підшукати якусь закохану пару? В мене якось от руки не тремтять і ноги не трусяться...
— Ноги трусяться з переляку. Взаємне бажання одне-одним володіти або взаємна залежність не є а ні любов*ю, а ні навіть закоханістю...
— А чим же воно є?
— Страхом самотності.
— Ти хочеш сказати, що люди зовсім не вміють любити?
— Вміють. Бояться.
— І ніхто нікого не любить? Тільки залежать?
— Люблять. Але страх любити приводить до того, що любов помирає… Залишається залежність, обов*язок і бажання керувати...
— Щось воно сумно від твоїх слів.
— Ти теж боїшся. Боїшся любити. Боїшся, що любов не потрібна в цьому світі. Твоя, будь-чия. Ти боїшся жити так, як хочеш.
— Мабуть, щоб жити так, як хочеш, треба бути драконом.
— То будь!
— Я не боюсь любити. Я боюсь, що любов уб*ють.
— Вбити можна тільки свою любов. Більше нічию.
Ми пильно дивимось одне одному в очі.
Безодня.
0 коментарів