Про єдність і взаємоперехідність матеріального-ідеального, (sciences) і (humanities), знати і любити, ідеалізму і прагматизму та........

Стаття написана у співавторстві і була на Укр.правді, ставлю її тут як продовження дискусії, що її почав К.Левін.

Ковбаса чи мова? Або про органічне українське суспільство

Галина Дичковська, Володимир Панченко _ Середа, 16 грудня 2009, 10:51

Протиріччя між духовним і матеріальним, ідеалістичним і прагматичним є, здавалося б, вічним для кожного суспільства. Ідеаліст не може бути матеріалістом і навпаки — так вважає велика кількість і наших співвітчизників. Але стараннями старої радянської пропаганди і вже нової, постпомаранчевої, це протиріччя виведене до дуже дивної формули — запитання — «ти хочеш, щоб була ковбаса, чи ти за українську мову?». Проблемою для замирення цього, на нашу думку, хибного протиріччя є старання з обох боків — і зі сторони «ковбасників-прагматиків» і зі сторони «мовників-ідеалістів». Вони з тупою впертістю на різноманітних ток-шоу вовтузяться кожен на своєму майданчику, доводячи, з одного боку, що людина ідеалістична і моральна не може хотіти ковбаси, а з іншого — що той, хто може і хоче заробляти на образну «ковбасу», тобто забезпечувати себе і родину і захищає це право, не може хотіти української мови і культури в Україні. В зазначених дискусіях гармонії між цими поняттями не передбачається. Але чи справді гармонія — це відвічно втрачений рай, що його намагаємося знайти і все ніяк не знаходимо та ілюзорна ідилія, неможлива до реалізації? Чи згода, узгодженість між духом і тілом, між матеріальним та ідеальним, між природою і виробництвом, між людиною і суспільством справді неможлива? Дивно, але ідеалізм має тенденцію ототожнюватися з бідністю, зацікавленість матеріальними благами таврується як бездуховність, відстоювання прав людини чомусь зводиться до ігнорування суспільних потреб, охоронці природи знищують виробництво, а останнє не менш успішно — природу. Пропонуємо парадоксальну ідею, суть якої зводиться до тотожності нетотожного: людина = суспільство, духовність = тілесність, матеріальне = ідеальне, природа = виробництво. Вже чуються обурені голоси з приводу того, як можна ототожнювати Боже творіння — природу і брудне виробництво, високий дух і порох матерії? Обурення це правильне і праведне, з ним однозначно треба погодитись, бо різниця між вказаними поняттями аж надто яскрава, якщо мислити неорганічно. Це неорганічне нецілісне мислення ковзає по поверхні зовнішніх різниць і не заглиблюється у внутрішню суть. Спробуємо однак помислити органічно і цілісно. Людський організм складається із безлічі найрізноманітніших клітин. Вони різні за формою, будовою, величиною, за тими функціями, які вони виконують. І водночас всі вони внутрішньо тотожні, бо мають однаковий набір генної інформації. Всі вони пішли від однієї клітини, і ВСІ виконують одну, задану нею програму. Бачення оцієї внутрішньої єдності — це і є органічне, цілісне мислення, яке розуміє внутрішню тотожність системи і її складових. Цікаво, чи ведуть в нашому організмі різні системи суперечки з приводу того, яка з них важливіша? Скажімо, серцево-судинна оголошує бойкот нервовій, вимагаючи визнати власну першість, а та, в свою чергу блокує дихальні центри, щоб довести, хто ж у домі господар… При зовнішній нетотожності наших органів і їх систем відразу стає видно їх внутрішню тотожність: без жодної з них людина не може жити. Цілісність загине, коли загине хоча б одна ланка. Точнісінько так само в нашому суспільстві: кожен елемент його, тобто людина, забезпечує можливість життя цілісності, та водночас не може існувати без системи і без інших її елементів. Дивним є те, що ці банальні речі так важко сприймаються нашою свідомістю: — Мені треба доброї і дешевої ковбаси! — То ви не патріот? Та, ні, панове, саме тому і патріот, що турбуюся про харчування себе і родини, а також інших. Бо якщо всі навкруги будуть голодні, то відберуть зароблений мною шматок Я саме тому патріот, що думаю про забезпечення тілесного і матеріального саме тут, на цій землі а не десь за океаном. А щоб те все мати і тепер, і далі, слід задіяти ідеалізм, гуманізм, щоб не попасти в халепу громадянських протистоянь, повагу до природи, щоб забезпечити виробництво, увагу до людини, котра творить суспільство і до мови, яка, в свою чергу, дасть нам змогу мати свою державу. Адже саме організовуючи самостійно своє життя ми і зможемо мати скільки завгодно тієї наболілої псевдоідеалістам ковбаси. Ми їстимемо ту добру ковбасу (поки що, на жаль, спримітивізований символ добробуту, але нехай), перебуваючи водночас в стані загальної захищеності, що і є виявом отого непояснювального-ірраціонального-ідеалістичного. Ну що? Коло замкнулося? Чи ідеальне = матеріальне? Чи ковбаса = українська мова? Ні? Згадаємо тоді притчу про доброго самарянина. Левит спішив на богослужіння, і тому зігнорував матеріальні потреби побитого подорожнього, а от добрий самарянин не розмірковував про Бога, про високе і прекрасне, просто надав фізичну допомогу потерпілому, спізнившись до церкви, чим і виявив свою Богопричетність. Ось так парадоксально турбота про фізичне може бути виявом духовності. Бувають, звичайно, в житті ситуації, коли більш моральним є відмовитись від блага, ніж придбати його. Якщо, наприклад, на роботі за невиправдано-мстивою примхою начальника звільняють колегу, є два варіанти поведінки: Варіант А: тихенько мовчу, бо боюсь, що за найменший спротив мене також звільнять. Варіант В: висловлюю свою незгоду із звільненням колеги. При цьому майже на 100% отримую шанс на звільнення. Чомусь вважається, що варіант В. більш духовний, бо людина зігнорувала матеріальне (зарплату) і вибрала моральну, правдиву позицію (духовне). Насправді вибрати позицію В може тільки той, хто впевнений у власній здатності створити матеріальне благо (зарплату) іншим способом. Той, хто певен, що зуміє подолати звільнення і знайти можливість заробити на життя інакше. З цього слідує парадоксальний висновок: саме здатність створити матеріальне благо дає змогу здійснювати духовні вчинки! В неорганічному, нецілісному суспільстві, де нема розуміння важливості взаємодії і зв'язків між ідеальним і матеріальним, панують уявлення про те, що втрата моральності веде до матеріального благополуччя (збереження зарплати для боягуза у наведеному прикладі). Проте в органічному суспільстві матеріальне і духовне ОДНОЧАСНО формують добробут — добре буття. Для організації і реалізації довготривалого доброго буття, крім узгодження матеріального-духовного, обов'язково слід гармонізувати тотожність індивід = суспільство (людина = нація). Сьогодні колишню радянську установку «Раньше думай о Родине, а потом — о себе», замінили протилежні псевдоліберальні тенденції, які поняття Батьківщини, суспільства, нації знівелювали і звели до неіснуючої фікції. Думай тільки про себе, ніхто не може обмежити твої апетити і забаганки, нікого і нічого крім тебе просто не існує! І цей гіпертрофований егоцентризм трактується як невід'ємне право людини на індивідуальність! Нова псевдоліберальна крайність після крайності комуністичної, а часто обидві в поєднанні, дають нездоланний хаос. Індивідуальність — це здатність до дії і відповідальності, а не ігнорування іншого індивідуума і суспільства. Більше того, ігнорування дуже часто є показником відсутності індивідуальності, ознакою інфантильності та гордині, себелюбства. Навіть якщо індивід протиставляється суспільству, виявляє його негативи, як це робили світочі людства, починаючи від давніх пророків і закінчуючи нашими дисидентами, то робить він це саме тому, що відчуває свій зв'язок, свою тотожність із суспільством і в такий спосіб намагається здобути БЛАГО не тільки для себе, а загалом для всіх. Тобто навіть протиставлення в органічному варіанті може відбуватися в діалозі МІЖ індивідом і суспільством. А в неорганічному суспільстві, що не розуміє власної цілісності, спостерігається дві взаємопротилежні тенденції: суспільство ігнорує людину, її духовні та матеріальні потреби. Формується ситуація, коли загальне ніби паразитує на індивідуальному, намагається використати потенціал людини для власних потреб. Таке суспільство подавляє особистість, намагається виховати ідеального і безвідмовного виконавця, аж до культивування псевдо жертовності включно до «раньше думай о родине...». Інший варіант неорганічного суспільства наголошує на важливості тільки людини і нікчемності усього іншого. Ніхто і ніщо не можуть заперечити людині або заборонити їй будь-яку дію, обмежити її свободу. При поверховому погляді видається, що це і є право на свободу, на індивідуальність. Насправді це право на безвідповідальність. Навіть на тиранію стосовно інших. Формується сума нічим не пов'язаних між собою, емоційно холодних і відсторонених егоїстів, яким байдуже все, окрім можливості власного споживання. Споживання не обмежується ковбасою. Для більш розвинених суспільств ота «ковбаса» набуває вигляду чотирьох автомобілів на родину з двох людей і навіть на більш «високодуховне» споживання у вигляді накопичення картин або вілл на кожному з теплих морів… В органічному і цілісному суспільстві індивідуальне тотожне суспільному і національному. Організм здоровий загалом, якщо здорове його серце, рука чи нога. Так і в суспільстві — воно щасливе і здорове тільки тоді, коли здорові і щасливі люди, що його складають. Справжньому суспільству болить алкоголізація чужих дітей і розвал виробництва, воно всіма силами сприяє науковим відкриттям одного і мистецьким досягненням іншого, бо здобутки кожного стають багатством всіх. Цілісне суспільство посилює свої складові — індивідуальності аж до масштабу сили всезагального цілого. Тут нема дилеми — що важливіше — людина чи суспільство, бо вони тотожні. Людина захищає себе — і тим самим захищає суспільство, здобуває матеріальні блага для себе — і сприяє збагаченню суспільства, викриває негативи суспільства — і спонукає його функціонувати в чистоті і правді. Чим більше людина здатна до правдивої і результативної дії — тим краще суспільству загалом. Чим більше суспільство прагне взаємодії — тим сильнішою стає кожна людина. Такому суспільству нема потреби подавляти людину і формувати бездумного масового робота. Разом з тим, воно не буде потурати себелюбним примхам і догоджати людським деструктивам, в ім'я фіктивного ідола прав і свобод, потурати знищенню природи задля безмежного споживання. Для гармонійного суспільства нема конфлікту між виробництвом і природою. Адже природа, як і виробництво, — джерело ресурсозабезпечення людини і суспільства, основа матеріального і духовного буття людини. Виробництво — тільки своєрідне продовження природи, яка забезпечує можливість тілесного існування. Якщо ми любимо і думаємо про своє тіло, то не будемо його руйнувати. Так само ми не будемо нищити один із аспектів тіла суспільства — природу. Ми зможемо створити таке виробництво, яке буде враховувати «сторону природи» для нашої взаємної вигоди. Можливо, все сказане прозвучало непереконливо і вам до цього часу вважається що треба боротися окремо за «ковбасу» чи окремо за «мову». Ще б пак, ми живимо в неорганічному суспільстві. Однак автори цієї статті щиро сподіваються — почувши, що може бути інакше, обов'язково виникне бажання побудувати тут і зараз суспільство органічне.

Галина Дичковська,
Володимир Панченко,
громадська організація «Коло», для УП

17 коментарів

Костянтин Левін
Повторюся, що дана тема аж ніяк не може бути продовженням піднятої мною дискусії (хоча важко назвати «дискусією» конспективно викладені тези, відомі кожному історику, і мають бути відомі кожному гуманітарію).
.
The humanities are academic disciplines which study the human condition, using methods that are primarily analytic, critical, or speculative, as distinguished from the mainly empirical approaches of the natural and social sciences.
.
Я писав про типологізацію знання, а не про «матеріальне» та "ідеальне". Історія, мовознавство, літературознавство не шукають "ідеального", вони дослуджують історію, мови, літературу. Їх виділяють в окрему групу, тому що методи, якими вони користуються, відмінні від власне наукових (емпіричних) методів. Все. До чого тут «духовне буття», «матеріалізм» тощо — не розумію.
Святослав Вишинський
До умовності класифікації («primarily») варто також віднести проблему логіко-математичних дисциплін, котрі оперують з чистими ідеальними сутностями і не мають прямого стосунку до емпірики (що було предметом широкої дискусії в логіці та математиці у XX ст.). Тоді як, до прикладу, мистецтвознавство оперує з конкретними матеріальними об'єктами людської творчості, тобто з рівнем емпірики (за виключенням сфер, що творять автономну віртуальну реальність — літератури та кінематографу).
Костянтин Левін
Емпірика — це те, що базується на практичній діяльності, що перевіряється і підтверджується дослідом. Цікаво, які досліди проводить Святослав над над об'єктами людської творчості.
Відповідно і щодо formal sciences — не треба плутати «матеріальне» і «те, що перевіряється і підтверджується дослідом».
Святослав Вишинський
Емпірика — це ширше поняття, яке означає не тільки дослідні науки, але й обсяги, із якими ці науки працюють, тому до області емпірики відноситься також усе «матеріальне», а це і вносить двозначність у проблему, в т.ч. мистецтва, техніки, etc. Незрозуміло, яким чином усю широту питання можна систематично зводити до одного англомовного визначення, котре оперує лише з одним контекстом. Яким чином перевіряється дослідом сучасна фізика, теорії суперструн, віртуальних реальностей та ін. (влучно названі прихильниками класичних схем «танцем математики»), на котрих базується сучасний «емпіричний» світогляд, у дійсності модельований теоретичними системами, які стали чистими конвенціями, відірваними від експерименту (за неможливості його проведення в нових областях знань) — також незрозуміло. Можливо, слід визнати, що класичний водорозділ на «емпіричні» та «гуманітарні» науки в новітніх умовах втрачає чіткість та актуальність — зокрема через надмірне зациклення на словникових визначеннях про «досліди», що передбачають строго матеріальний рівень, тоді як «досліди» можуть носити і виключно логічний та математичний, теоретичний характер (прямим чином не торкаючись емпірики взагалі, як це має місце в сучасних конструкціях квантової фізики) — і що в черговий раз ставить під питання «об'єктивність» наукового пізнання, до якого науковці і філософи науки повертаються систематично (що тільки підтверджує проблему «об'єктивності» як такої, адекватно не розв'язану від часу Рене Декарта, Джорджа Берклі та Іммануеля Канта).
Костянтин Левін
Наведи джерело твоєго визначення слова «емпірика».
Святослав Вишинський
В теорії науки пізнання не постулюється дефініціями, а динамічно структурується ними post factum — інакше воно перетворюється на орієнтацію засобами апріорних конвенційних суджень та визначень, тобто на суб'єктивно-догматичне пізнання, задане характером самих дефініцій. Втім, головна проблема в тому, що будь-яке пізнання таким і є, оскільки знання апостеріорне завжди визначально зумовлене апріорною здатністю пізнавати, заданими рамками самого пізнання. Визначення «емпірики» присутнє в словнику давньогрецької мови, де ???????? означає сам досвід, а також, пізніше, і знання, отримане з досвіду. «Досвід» (рос. «опыт») у даному сенсі означає всю здатність перцепції, виражену перш за все у спостереженні і чуттєвому сприйнятті — а не «дослід» (рос. також «опыт») як поставлений експеримент, що в ролі універсального наукового методу став пізнішим надбанням Нового часу від Галілео Галілея та Ісаака Ньютона.
Костянтин Левін
Про етимологію ясно. Було б дивно, справді, якби в давньогрецькій існувало розуміння того, що таке сучасний дослід.
Тим не менше, нині в українській мові «емпіричний» означає саме «перевірений дослідом», а не «відомий з досвіду».
Всі ж додаткові зауваги до поданої класифікації не стосуються того рівня, на якому я писав пост про історію і простий поділ між sciences і humanities.
.
Як у школі — спочатку треба усвідомити, що рослина складається з клітин, а вже потім — розбиратися між нюансами відмінностей між видами цих клітин. Якщо ж спочатку розповідати, що «деякі клітини мають таку будову, що й клітинами їх назвати важко і взагалі це дискусійне питання», то людина починає вважати, що будова рослин з клітин — взагалі «дискусійне питання» і взагалі (оповідач до цього підводив, тож на цьому місці починає впевнено піддакувати) наука нічого не знає і не розуміє і не може скласифікувати. Аделаджа, Дугін, компартія, на відміну від науки, не мають сумнівів щодо того що вони говорять і як класифікують, тому краще я їх послухаю, ага.
.
Дуже зручна риторика, щоби скормити піплу будь-який фуфєл.
Святослав Вишинський
Поняття «емпіричний» має декілька варіативних значень, котрі залежать від контексту, однак найбільш загальне, котре стосується філософії науки і теорії пізнання — це те, що торкається досвіду як такого, включаючи сенсуалізм і перцепцію в цілому. Ти це послідовно ігноруєш, підводячи питання під власні аргументи і цілком виключаючи з поля розгляду гносеологічну проблематику, котра лежить в основі самої здатності пізнання як такого, верифікації знання, etc. — і що протягом кількох століть було предметом наукової дискусії, котра не завершилась і тепер за нездатністю західного раціоналізму довести свою «об'єктивність» з опорою на емпірику, котра є ноуменом для суб'єкта пізнання. Єдина точки опори ratio — саме ratio, що релятивізує та обмежує перцепцію рамками самої здатності суб'єкта до пізнання, і що було вичерпно показано Іммануелем Кантом. Ігнорувати це — означає ніщо інше, як приймати суб'єктивну та очевидну картину світу, котра складається у безпосередньому досвіді та власній культурній традиції, тобто видавати ????????o? (те, як світ нам являється) — за ???????o? (те, яким світ є «об'єктивно»), а тому означає визнати твої тези суперечливими, оскільки у верифікації досвіду ти вдаєшся до чуттєвого сприйняття (аргумент про цеглу), а не до строго логічних операцій, котрі чуттєве сприйняття в історії західної науки і філософії резонно поставили під сумнів як таке, що є визначально «суб'єктивним». Це стало зрозуміло у XX ст. для неопозитивістів та лінгвістів, котрі були змушені визнати, що людина не оперує ні з чим іншим, окрім власної мовної реальності, через призму якої вона споглядає світ, не будучи здатна вийти за межі «мови» в найширшому сенсі слова (як системи сігніфікації та структурування реальності, даної в досвіді, в т.ч. її «конвертації» в умовні числові знаки для вимірювання «точними» науками) — і що в черговий раз підтвердило кантіанський «скандал у філософії», котрий простягається від Рене Декарта, який у XVII ст. поставив під сумнів можливість доведення (sic) інструментами самого ratio існування об'єктивної реальності за межами свідомості взагалі. В найбільш м'якій формі це означає неможливість суб'єкта вийти за межі власної здатності до перцепції a priori, тобто крах ідеї «об'єктивного знання» в цілому, а тому і всіх установок модернової науки, котрі логічні позитивісти у XX ст. були змушені перед лицем абсурду прийняти як «конвенції» (sic), а не дискредитовані самою ж логікою «факти». На рівні культурних альтернатив, з чого, власне, і розпочиналась дискусія, це було широко експліковано Освальдом Шпенглером, а пізніше розвинуто Клодом Леві-Стросом у ключі відмови від визнання европейської раціоналістичної матриці як «найвищої», «універсальної» чи "єдино правильної" (i.e. «об'єктивної»). Якщо твоя аргументація закінчується на твоїх останніх словах, тоді продовження дискусії між «невігласами зі вченими ступенями» та «дилетантами без учених ступеней» позбавлене сенсу.
Галина Дичковська
Вам не здається, що надто гаряча дискусія, як на філософію науки? та вияснення пріоритетів «емпірики» чи «гуманістики»?
а якщо гаряча, то десь там заховано емоційний пласт, який…
Ото не думалося, що доведеться влізати в понятійно-термінологічні перипетії…
Гаразд. Доведеться.
повернуся до твердження Костянтина:
Я писав про типологізацію знання, а не про «матеріальне» та "ідеальне". Історія, мовознавство, літературознавство не шукають "ідеального", вони дослуджують історію, мови, літературу. Їх виділяють в окрему групу, тому що методи, якими вони користуються, відмінні від власне наукових (емпіричних) методів.
поставлю питання
ЯКИМИ методами користуються гуманітарні науки?
в чому суть КАРДИНАЛЬНОЇ відмінності цих методів від емпірики?
Історія.
Полк №...47 країни Н./полководця М./нації Л.… числа,… місяця,… року виграв/програв полку №...254 країни А/полководця Б/нації В.
емпірика, яка не переписується.
ЩО переписується?
варіант 1.
№47 хороший, бо звільнив, захистив, жертвував,...,
№254 поганий, бо поневолював, грабував, руйнував…

Варіант 2.
аналогічно-дзеркальний:
№47 поганий;
№254 — хороший…

Наступне покоління:
№ 47 трохи хороший, трохи поганий, бо…

щО цим хочу проілюструвати. Емпіричність та обєктивність закінчується там, де вступає «людський» фактор, де є емоція, де екзистенційний жах, де бажання бути/жити/любити…
До речі, перш ніж здійснити зло-чин, необхідно довести, що той, над ким чиниться зло — поганий, цього достатньо.

Це дискусія про співвідношення ІСТИНИ і СМИСЛУ. тому вона така гаряча, а не просто про типологізацію знання.

Смисл неможливо виміряти, логічно довести, дослідно повторити… в цьому його проблемність, субєктивність і… неістинність.
Якщо визначення Істини можна сформулювати, то визначення Смислу розлізеться по швах, як би ви його не формулювали. Тому його часто передають метафорою, притчею, аналогією.
Водночас ВСІ метафори неадекватні в передачі Смислу.

"Історія, мовознавство, літературознавство не шукають "ідеального", вони дослуджують історію, мови, літературу" — якщо це так, то я не бачу Кардинальної відмінності між ними і біологією, хімією, фізикою.
В одному випадку будем рахувати кількість триплетів в ДНК, в іншому — кількість дієслів у літературному тексті (рахують же мовознавці скільки разів Шевченко вжив слово Бог, а скільки — Україна, чом не емпірика?).
Суть в тому, що гуманітарні науки якраз і шукають "ідеальне" (дуже прошу не вдаватися у вияснення ейдолів, ідей і всіх решта різновидів), в даному випадку трактую ідеальне як СМИСЛ.

І ще. Роджер Бекон (не Френсіс)вважав, що є 2 види досвіду.
1.Досвід, який можна повторити (дослід, предметна дія, емпірика)
2.Досвід спілкування з Богом, який неповторний.
Відповідно — віри нема,є 2 типи досвідів, які, як на мене, і відображені в типології Костянтина.
Костянтин Левін
Маю одне зауваження:
.
Полк №...47 країни Н./полководця М./нації Л.… числа,… місяця,… року виграв/програв полку №...254 країни А/полководця Б/нації В.
емпірика, яка не переписується.

.
Де ж тут емпірика? Як допомогою якого досліду Ви перевірите ім'я полководця, місце/час битви і взагалі факт існування того полководця і битви? Хіба якщо вигадаєте машину часу…
Галина Дичковська
Костянтине, в мене інколи складається враження, що дискусія йде не за принципом «знайти істину», а за принципом «довести, що я правий».
тепер по суті.
Святослав дуже правильно вказав на різницю між Дослідом і Досвідом.
За допомогою якого Досліду я перевірю факт битви?
За допомогою вияснення кількості могил на полях.
Як психотерапевта, мене навіть це не особливо цікавить, мене цікавить те, щО говорять/відчувають люди, що брали участь в тій битві та їх потомки. А що вони ОДНОЗНАЧНО говорять/відчувають, то це свідчу вам із свого досвіду.
різниця між дослідом і досвідом — у можливості повторення?
так?
тоді різниця історії і фізики в унікальності факту і повторюваності факту?
З іншого боку, якщо ми виявили, що ціаніди смертельні для людини, чи можемо ми твердити, що це Істина, якщо на Досліді ми це не перевіряли стосовно Кожної людини?
Як там стосовно річки, в яку двічі не увійдеш?
В такому випадку Жоден дослід не є підтвердженням/запереченням іншого Досліду, бо це Інший дослід, і відтворити абсолютно тотожні умови 2 дослідів апріорі неможливо (якщо ще припустити вплив субєкта на процес, то це таки зовсім різні речі).
суть науки не в тому, щоб грунтуватися на Досліді, а в тому, щоб виявляти закономірності (закони). Дослід, як і Досвід, є Інструментом виявлення Закономірності/причинно-наслідкових звязків/.
нас на загал не цікавить ні досвід, ні дослід, нас цікавить власне Закономірність, бо, знаючи її, ми можемо більш ефективно будувати своє життя.
Тому такою важливою є перевірка закономірності (перевірка дослідом).Але, власне, перевірка дослідом — це тільки модель для подальшої перевірки досвідом.
Костянтин Левін
За допомогою якого Досліду я перевірю факт битви?
За допомогою вияснення кількості могил на полях.

.
Коли доцент, кандидат філософських наук, таке пише, у мене теж, знаєте, складається певне враження.
Галина Дичковська
Ластівочко, а тобі так хочеться довести, що всі дурні, а ти мудрий?
Ну, то вважай, що я дурна і не тямлю різниці між досвідом і дослідом.
Ок? стало легше?
Галина Дичковська
І треба точно визначити поняття:
емпірика — це факт, що може бути повторений в досліді?
чи
емпірика — це просто факт, який відбувся?
ЕМПІРИЗМ, -у, ч. 1. Напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання і досвід, а значенням теоретичних узагальнень і логічного мислення нехтує або зовсім його заперечує. 2. книжн. Схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням. <> Повзучий емпіризм, зневажл. – вивчення окремих фактів без розкриття їхніх зв'язків і законів розвитку, вузький підхід до явищ, що вивчаються.

А може взагалі нічого не треба визначати, просто
визнати,
що Костя — найкрутіший Альфа-самець в середовищі вКурсі,
і дискусія вичерпана…
Костянтин Левін
По перше, я Вам не «ластівочка», і на брудершафт із Вами не пив, щоб Ви мені тикали.
По друге — Ви самі прийшли в мій журнал і почали писати якусь ахінєю.
По третє — ні, не легше, бо якщо кожного разу пробачати дурість кожному невігласу з вченим ступенем — вийде країна ідіотів. Що і маємо.
Адью.
Галина Дичковська
Шановний пане Костянтине!
1.На брудершафт Ви зі мною не пили, але дурепою обізвали (звичайно, Ви, як істинний інтелігент, не говорили: «Пойдите вон!», Ви чемно сказали «Приходите завтра», однак і дитині зрозуміле ваше виключної толерантності і коректності висловлювання.
Саме тому я дозволила собі перейти на ти, бо людині, яка не поважає Іншого, слід принаймні показати, що вона це робить.
2.Не сприймала ВКурсі як Вашу приватну власність. Якщо це так, то Ваше повне право викинути мене звідси.
3.Якщо Ви такі мудрі, то ДІЛІТЬСЯ своєю мудрістю, поважаючи навіть ідіотів,
бо інакше вийде країна,
де кожен вважає себе мудрішим від іншого, а всіх решта зневажає.
В наших північно-східних сусідів, до речі, зовсім інша матриця:
РАЗОМ побєм всіх, і всі нас боятимуться, значить поважатимуть…
Чия матриця поки що перемагає, певно нема потреби пояснювати…

До речі, додала Вас до друзів.
В надії змінити матрицю.
Вибір за Вами.
Галина Дичковська
От, щойно нагадалося.
За Вернадським особливістю живого є НЕповторюваність і Незворотність процесу (Воду можна розкласти на Н і О, та знов отримати Н2О, а розкладену на атоми клітину не складеш). З Живим Дослід Неможливий, бо процес унікальний і незворотній…
То виходить, що ми ведем мову про способи дослідження Живого і Неживого?
От вам і ідеальність…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте