Вибори, обласна рада, початок початку

Шафа таки впала мені на голову: ІДУ в депутати??? 

ІДУ. 
Довго думала: нащо вона мені? 
Пропозицій отримала 2,5. Отак саме дві з половиною. Довго оповідати, чого половина. Пусте.  
То треба їм, щоб я йшла в депутати чи мені? 
42 місце в списку особливо не надихає.  
Тепер ще й виявилося, що це округ, який має дуже низький відсоток по соціології. 
Тобто — шансів 0,…   
Нащо ж я погодилася? 
Ймовірно, 
ця історія має початок у 2004 році... 

Перед третім туром виборів нас зібрав один політично-владний клерк, щоб порадитися як організовувати роботу людей, що поїдуть працювати в комісіях та спостерігачами на Східну Україну. 
Нас було близько 20, всі вже мали досвід роботи в першому і другому турі, та в агітації на Донеччині. Всі були на Майдані в перший тиждень.  
Наш шановний клерк за увесь час із Франківська не виїзджав, бо забезпечував нам юридичне консультування.  
Ми почали висловлювати свої міркування стосовно організації роботи. Очевидно, це не вельми співпадало з міркуваннями пана А.Р., тому він підсумував так: 
— І вагалі, ваш досвід нам не потрібен!!! 
Я встала і вийшла, гримнувши дверима: 
— Хлопці, оце початок вашого кінця!!! 
На третій тур я не поїхала.  
Не помилилася. В мене не було розчарування Майданом. Я знала, чим завершать клерки. Знала уже тоді, перед третім туром. 

Але маю великий гріх — я цього нікому не сказала. Оце тут вперше говорю це публічно. 

І дала згоду тому, що треба цей гріх виправити.  
А ще тому, що врешті має бути 

ПОЧАТОК ПОЧАТКУ. 

Він буде тоді, коли влада втямить, що  

досвід, творчість, правда, енергія сила НАРОДУ (не електорату) — їй Життєво потрібна, 
а народ зрозуміє, що йому ПОТРІБНА влада, яка є виявом його (НАРОДУ) відповідальності за власне життя. 

Я дала згоду балотуватися по мажоритарному округу №44 Івано-Франківської області (район Каскаду, Угорники, Микитинці), кандидатом в депутати до обласної ради. Висунення відбулося від політичної сили «Наша Україна».