Чому оп-позиція програє. Чому МАЙДАН переМОЖЕ-3
1. h-dychkovska.vkursi.com/6649.html;
2. Щоб мене не записали до провладних))) h-dychkovska.vkursi.com/6655.html;
3. Ще один шанс опинитися в «провладних».
Чому програє Ірина Фаріон.
В 2007 (десь близько того) мене спитали чи буду приймати участь в політичних дебатах, в тому числі з такими політичними лідерами, з якими на дебати ніхто іти не хоче. «Ставте з будь-ким, справлюся. От тільки з Іриною Фаріон не ставте. Так зневажити як вона, собі не дозволю, а тому програю».
Ще раніше мій батько, старий ОУНівський СБіст, дивлячись на виступи пані Ірини по телевізору, приговорював:
— Щось мені тота пані теє… смердит...
На його «сленгу» то означало, що підозрює її у співпраці із усім відомими органами.
Тоді я обурювалася і вважала, що старий надто вимогливий, та не вміє прощати жінкам ні істеричності, ні успішності. Ні-ні, то вона так по-жіночому стервозна, не більше.
Комуністичне шило, що вилізло з мішка, поставило крапку.
Колись доля звела мене із Кость Андрійовичем Ткаченком. Його ще памятає старше покоління випускників філософського факультету київського університету ім. Т.Шевченка. Був він переконаним комуністом ще десь із 1930-х років. В комунізмі знаходив справедливість. Чесний, благородний, дещо, може, наївний шукач істини. Сидячи на власній кухні, сперечався і погоджувався із колишніми оунівськими зеками, ділив з ними гарячий чай і перчене сало. Кость Андрійович ніколи не заперечив би свого комуністичного минулого. І його "ідеалістичний" комунізм викликає повагу, бо він правдивий і чесний. А право на помилки має кожен.
Цей ліричний відступ для того, щоб стало зрозумілим, що комуністичне минуле будь-кого не породжує в мене істеричних реакцій.
Але...
Комуністичне минуле, відверто визнане, признане, трансформоване, може бути хорошим досвідом, чесним етапом еволюції, врешті, сучасною позицією захисту соціальної справедливості. Такі люди зазвичай багатогранні, терпимі до різних точок зору, здатні змінюватись і прощати іншим їхні зміни.
Коли ж маємо справу із категоричною «націоналістичною цнотою», то тут або просто «дурість цноти», або… майстерна маніпулятивна технологія, що дозволяє «мочити» всіх, «недостатньо цнотливих». Недостатньо цнотлива для пані Ірці Руслана, недостатньо цнотливий Вятрович, і всі, що не ототожнюють Майдан із «Свободою». Певно і я буду в тій компанії, як дійдуть руки до такого дріб'язку.
Маючи комуністичне минуле, пані Ірина просто не може мати «дурості націоналістичної цноти», бо вона там апріорі відсутня.
То ЩО вона робить?
ЗНЕЦІНЮЄ.
Знецінює будь-кого і будь-що. Ти ніхто і звуть тебе ніяк. Яка знайома пісня. Динаміки навпроти грають тотожні мелодії.
Ірина Фаріон програє, бо супроти неї ВСІ недостатньо цнотливі.
О, так! Приємно слухати, як вона лає тих, кого ми також лаємо, але ніколи не дозволимо собі сказати це вголос, напряму, «в писок». Особливо тішиться цим молодь, що перебуває в віці «мама дурна і нічого не розуміє, але сказати їй цього не можу, бо не дасть грошей на пиво і цукерки».
Суспільство, що тотально не здатне казати «НІ», якийсь час може захоплено заглядати до рота тому, хто так натхненно «ні-кає». Але поступово приходить розуміння того, що «ТАК» пані Ірця нікому, окрім як тому панові, що «смердит», не каже.
Як і раніше, в мене немає доказів. Просто маю право так думати. І на дебатах по телеящику уже не програю.
2. Щоб мене не записали до провладних))) h-dychkovska.vkursi.com/6655.html;
3. Ще один шанс опинитися в «провладних».
Чому програє Ірина Фаріон.
В 2007 (десь близько того) мене спитали чи буду приймати участь в політичних дебатах, в тому числі з такими політичними лідерами, з якими на дебати ніхто іти не хоче. «Ставте з будь-ким, справлюся. От тільки з Іриною Фаріон не ставте. Так зневажити як вона, собі не дозволю, а тому програю».
Ще раніше мій батько, старий ОУНівський СБіст, дивлячись на виступи пані Ірини по телевізору, приговорював:
— Щось мені тота пані теє… смердит...
На його «сленгу» то означало, що підозрює її у співпраці із усім відомими органами.
Тоді я обурювалася і вважала, що старий надто вимогливий, та не вміє прощати жінкам ні істеричності, ні успішності. Ні-ні, то вона так по-жіночому стервозна, не більше.
Комуністичне шило, що вилізло з мішка, поставило крапку.
Колись доля звела мене із Кость Андрійовичем Ткаченком. Його ще памятає старше покоління випускників філософського факультету київського університету ім. Т.Шевченка. Був він переконаним комуністом ще десь із 1930-х років. В комунізмі знаходив справедливість. Чесний, благородний, дещо, може, наївний шукач істини. Сидячи на власній кухні, сперечався і погоджувався із колишніми оунівськими зеками, ділив з ними гарячий чай і перчене сало. Кость Андрійович ніколи не заперечив би свого комуністичного минулого. І його "ідеалістичний" комунізм викликає повагу, бо він правдивий і чесний. А право на помилки має кожен.
Цей ліричний відступ для того, щоб стало зрозумілим, що комуністичне минуле будь-кого не породжує в мене істеричних реакцій.
Але...
Комуністичне минуле, відверто визнане, признане, трансформоване, може бути хорошим досвідом, чесним етапом еволюції, врешті, сучасною позицією захисту соціальної справедливості. Такі люди зазвичай багатогранні, терпимі до різних точок зору, здатні змінюватись і прощати іншим їхні зміни.
Коли ж маємо справу із категоричною «націоналістичною цнотою», то тут або просто «дурість цноти», або… майстерна маніпулятивна технологія, що дозволяє «мочити» всіх, «недостатньо цнотливих». Недостатньо цнотлива для пані Ірці Руслана, недостатньо цнотливий Вятрович, і всі, що не ототожнюють Майдан із «Свободою». Певно і я буду в тій компанії, як дійдуть руки до такого дріб'язку.
Маючи комуністичне минуле, пані Ірина просто не може мати «дурості націоналістичної цноти», бо вона там апріорі відсутня.
То ЩО вона робить?
ЗНЕЦІНЮЄ.
Знецінює будь-кого і будь-що. Ти ніхто і звуть тебе ніяк. Яка знайома пісня. Динаміки навпроти грають тотожні мелодії.
Ірина Фаріон програє, бо супроти неї ВСІ недостатньо цнотливі.
О, так! Приємно слухати, як вона лає тих, кого ми також лаємо, але ніколи не дозволимо собі сказати це вголос, напряму, «в писок». Особливо тішиться цим молодь, що перебуває в віці «мама дурна і нічого не розуміє, але сказати їй цього не можу, бо не дасть грошей на пиво і цукерки».
Суспільство, що тотально не здатне казати «НІ», якийсь час може захоплено заглядати до рота тому, хто так натхненно «ні-кає». Але поступово приходить розуміння того, що «ТАК» пані Ірця нікому, окрім як тому панові, що «смердит», не каже.
Як і раніше, в мене немає доказів. Просто маю право так думати. І на дебатах по телеящику уже не програю.
2 коментарі
Виглядає, що за класифікацією партієфілії С. Воронцова, пані Ірині підходить п.2.