"Майдан - місце народження нової свідомості, яка не боїться"
Інтерв'ю брала Віта ЦАП /17.02.2014
дещо вже застаріле, а дещо ще актуальне...
Якви можете охарактеризувати все, що зараз відбувається зараз в Україні, на Майдані загалом?
Приходить на думку цитата з Леніна, який колись сказав геніальну фразу: «Верхи» не можуть, а «низи» не хочуть жити по-старому. Ці слова ідеально підходять та характеризують теперішню ситуацію в Україні. Тобто «верхи» не розуміють, що вже не можуть керувати, а «низи» не хочуть жити по-старому та вимагають змін.
Що, на вашу думку, стало поштовхом до прагнення такої зміни в Україні?
Крайній ступінь ігнорування владою суспільства і його потреб.
Згадайте Врадіївку, численні ДТП за участі чиновників, що не покарані, рейдерські атаки на бізнес, розправа над студентами 30 листопада… І таких подій по Україні безліч. Люди відчували за весь цей період, настільки зневажливе ставлення до себе, що все це призвело до Майдану.
Тобто суспільство себе більше поважає, ніж поважає його влада. Рівень самоповаги суспільства зростає, а влада не хоче цього розуміти.
Як ви до цього ставитесь? Чи правильно те, що діється?
Якщо брати з точки зору «карми», то все правильно і кармічні борги треба платити. Ті процеси, що відбуваються в реальності, однозначно не випадковість, а великою мірою закономірність. Якщо взяти з точки зору комфортності, то мабуть достатньо дискомфортно, проблемно. Виходить, що в нас чергова точка біфуркації. Можливість системі як піднятися на вищий щабель, так і здеградувати чи навіть загинути.
Чи в такому випадку прогнозований розвиток?
Цей процес був би більше прогнозований, якби ми більше знали. Ми — це народ, який би допускали в повній мірі до інформації. Розумієте, для того, щоб розв'язувати рівняння, потрібно мати умови задачі. А ми не знаємо багатьох умов. Тому прогнозувати складно, але можливо.
Отож, що ми маємо. В нас є діюча влада — один гравець, опозиція, яка складається з трьох найбільших гілок — другий гравець, суспільство — третій гравець.
Крім того, не потрібно забувати, що є ще і зовнішні гравці — Росія, Америка, Європа, країни пострадянські. Литва, Польща, Грузія краще, ніж Євросоюз розуміють, ЩО відбувається. Тобто, можна дещо прогнозувати.
Колись мій науковий керівник про Радянський Союз говорив, що колись ця система має розвалитися, бо така нелогічна та антигуманна система не може довго існувати. Як на мене, це приблизно те саме, що і зараз відбувається в Україні. Теперішнє управління державою настільки не відповідає реаліям, що система розвалюється. Коли відбувається процес перетрансформування системи, настає кризова ситуація. При такій ситуації є два основні варіанти розвитку. Систему можна загнати назад в диктаторський режим, для цього треба вводити другу Камбоджу як мінімум, обійтися владі сотнею розстріляних і двома тисячами арештованих не вдасться і це ситуацію не врятує… тобто мінімум мільйон. Наскільки в системи вистачить ресурсу здійснити репресію на мільйон чоловік, я не впевнена. Більше того, я впевнена що немає такого ресурсу.
Але є зовнішній ресурс, який таке може бути використаний. В зовнішнього ресурсу є свої проблеми. Аж надто втручатися в ситуацію в Україні нікому не хочеться. Тут і прогнозована та очевидна слабкість першого гравця — влади. Але є інша сторона, два інші гравця у нас також слабкі. Слабкість опозиції в тому, що вона діє за тими ж принципами, що і влада, але декларує при цьому, «влада погана — а ми хороші». По-суті, система одна і та ж, але наповнена іншими людьми. Головна суть цієї системи — ігнорувати, не бачити те і тих, хто ієрархічно нижчий. Це ілюструє відома приказка: «Я начальник — ти дурак, ти начальник — я дурак».
Така модель управління в державі суспільству уже набридла, тому привести опозицію до влади не дуже надихає народ. Люди не за це стоять на Майдані. Люди стоять за зміну системи в принципі, концептуально. І тут настає момент слабкості третього гравця — суспільства. Тобто народ проти того, що існує, але своєї внутрішньо виробленої, випробуваної комунікації чи механізмів реалізації у суспільства насправді немає.
Все це в зародковому стані, або навіть не думається в цьому напрямку.
Це слабка ділянка третього гравця.
Чи зможе виявитися і чи потрібен Майдану лідер, що допоможе вирішити ситуацію?
Лідер має розуміти потреби суспільства того і бути здатним об'єднати мільйони воль. Я такого лідера зараз не бачу, може він і є… З того, що бачила на Майдані, можу сказати, що народження такого лідера блокують в різний спосіб як влада так і опозиція. І взагалі формування стихійних лідерів блокується.
На Майдані самоорганізована громада?
Однозначно. Для мене натовп чи маса — це збіговисько безсуб'єктних людей, не здатних на вчинок чи дію, які керовані кимось задля його певних інтересів. На Майдані — це народження діяльної суб*єктності в звичайних людях. Навіть люди невисокого інтелектуального рівня, в якихось моментах, можливо, примітивні, але вони є суб'єктні — здатні на дію. Вони прийшли на Майдан, таким чином переступивши певний рівень страху. Люди знають, що за це можуть нести відповідальність і вони цього не злякалися. Для мене на Майдані однозначно не натовп чи сіра маса, на Майдані організована громада. Для українського суспільства така громадівська модель характерна. От хтось сказав, що Майдан — це СІЧ. Це 100% Січ. Я б сказала — різні коші, які між собою узгоджені. Тобто там є люди відповідальні. Але проблема цих кошів у браку комунікації між ними. Кожен кіш, можна сказати, "ідеальний". Люди знають одне одного, реагують на позитивні чи негативні вчинки, це все самокерується, всі потреби вирішуються. Але це все в межах коша, певної мікрогромади. А в межах комунікації між кошами цього вже бракує. Коші взаємодіють між собою, та занадто слабо. І це якраз вигідно як владі, так і опозиції. Опозиційні лідери намагаються створити ілюзію комунікатора, що стоїть над Майданом. Але вони таку функцію виконують недостатньо. Опозиція таким чином намагається, за рахунок роздробленості, не допустити зростання того третього гравця — суспільства, а його потенціал використати для власних інтересів. На мою думку, це не вдасться, але час покаже.
Тобто народ все ж таки «зламає» систему?
Фокус не в тому, щоб просто зламати систему, а в тому, щоб створити свою систему. Тобто, ці коші (Майдану) повинні функціонувати настільки продуктивно, щоб їхня продуктивність стала вища, ніж продуктивність колишньої системи. От це головне питання.
В кошах люди щасливі, вони туди йдуть і таким чином відкривають свої найкращі риси, це і взаємопідтримка і любов, товариськість, дружба, тобто всі найкращі слова, які існують. Якщо всі ці якості зможуть комунікувати і дати поштовх творення суспільства, у всьому продуктивнішого за нинішню систему — саме це стане переломом.
Чи потрібна психологічна підтримка людям, що стоять на Майдані? Який рівень стресостійкоті людей?
Ми всі зараз знаходимось у стресі. Влада намагається діяти за принципом «бійся». Бійся, бо не дадуть ліцензію, бійся, бо тебе розстріляють, бійся… Це є той інструмент, той тип маніпулювання суспільством, яким користується влада.
Психологічно і світоглядно — це тип рабовласницького суспільства. Якщо маніпуляція йде через «бійся» — це рабство. Тепер настав час, коли люди усвідомлюють, що ризикують життям чи ув'язненням, але вони на Майдані, тому, що не хочуть боятися. Це головна характеристика тих людей, які виступили за зміну влади. Я бачила людей, які раніш були великі боягузи, але вони на Майдані. Захоплююсь ними. Оце суть суспільних змін, яких не хоче розуміти влада.
Та людина, яка прийшла, знаючи, що її можуть посадити чи застрелити, є достатньо психологічно стійка. Тобто такий стержень є і стресостійкість людей на Майдані вища, ніж середньостатистична. А взагалі психологічна допомога потрібна всім. Адже «психе» — це душа, любов нашій душі дуже потрібна. Говорячи про процеси, що зараз відбуваються в Україні, не потрібно акцентувати на понятті «психологія», сюди більше підходить поняття «свідомість». Майдан — місце, де народжується нова свідомість, яка не хоче боятися. І це дуже важливо, це свідомість вільної, здорової людини. Це зміна свідомості людей, і це добре, це продуктивно.
дещо вже застаріле, а дещо ще актуальне...
Якви можете охарактеризувати все, що зараз відбувається зараз в Україні, на Майдані загалом?
Приходить на думку цитата з Леніна, який колись сказав геніальну фразу: «Верхи» не можуть, а «низи» не хочуть жити по-старому. Ці слова ідеально підходять та характеризують теперішню ситуацію в Україні. Тобто «верхи» не розуміють, що вже не можуть керувати, а «низи» не хочуть жити по-старому та вимагають змін.
Що, на вашу думку, стало поштовхом до прагнення такої зміни в Україні?
Крайній ступінь ігнорування владою суспільства і його потреб.
Згадайте Врадіївку, численні ДТП за участі чиновників, що не покарані, рейдерські атаки на бізнес, розправа над студентами 30 листопада… І таких подій по Україні безліч. Люди відчували за весь цей період, настільки зневажливе ставлення до себе, що все це призвело до Майдану.
Тобто суспільство себе більше поважає, ніж поважає його влада. Рівень самоповаги суспільства зростає, а влада не хоче цього розуміти.
Як ви до цього ставитесь? Чи правильно те, що діється?
Якщо брати з точки зору «карми», то все правильно і кармічні борги треба платити. Ті процеси, що відбуваються в реальності, однозначно не випадковість, а великою мірою закономірність. Якщо взяти з точки зору комфортності, то мабуть достатньо дискомфортно, проблемно. Виходить, що в нас чергова точка біфуркації. Можливість системі як піднятися на вищий щабель, так і здеградувати чи навіть загинути.
Чи в такому випадку прогнозований розвиток?
Цей процес був би більше прогнозований, якби ми більше знали. Ми — це народ, який би допускали в повній мірі до інформації. Розумієте, для того, щоб розв'язувати рівняння, потрібно мати умови задачі. А ми не знаємо багатьох умов. Тому прогнозувати складно, але можливо.
Отож, що ми маємо. В нас є діюча влада — один гравець, опозиція, яка складається з трьох найбільших гілок — другий гравець, суспільство — третій гравець.
Крім того, не потрібно забувати, що є ще і зовнішні гравці — Росія, Америка, Європа, країни пострадянські. Литва, Польща, Грузія краще, ніж Євросоюз розуміють, ЩО відбувається. Тобто, можна дещо прогнозувати.
Колись мій науковий керівник про Радянський Союз говорив, що колись ця система має розвалитися, бо така нелогічна та антигуманна система не може довго існувати. Як на мене, це приблизно те саме, що і зараз відбувається в Україні. Теперішнє управління державою настільки не відповідає реаліям, що система розвалюється. Коли відбувається процес перетрансформування системи, настає кризова ситуація. При такій ситуації є два основні варіанти розвитку. Систему можна загнати назад в диктаторський режим, для цього треба вводити другу Камбоджу як мінімум, обійтися владі сотнею розстріляних і двома тисячами арештованих не вдасться і це ситуацію не врятує… тобто мінімум мільйон. Наскільки в системи вистачить ресурсу здійснити репресію на мільйон чоловік, я не впевнена. Більше того, я впевнена що немає такого ресурсу.
Але є зовнішній ресурс, який таке може бути використаний. В зовнішнього ресурсу є свої проблеми. Аж надто втручатися в ситуацію в Україні нікому не хочеться. Тут і прогнозована та очевидна слабкість першого гравця — влади. Але є інша сторона, два інші гравця у нас також слабкі. Слабкість опозиції в тому, що вона діє за тими ж принципами, що і влада, але декларує при цьому, «влада погана — а ми хороші». По-суті, система одна і та ж, але наповнена іншими людьми. Головна суть цієї системи — ігнорувати, не бачити те і тих, хто ієрархічно нижчий. Це ілюструє відома приказка: «Я начальник — ти дурак, ти начальник — я дурак».
Така модель управління в державі суспільству уже набридла, тому привести опозицію до влади не дуже надихає народ. Люди не за це стоять на Майдані. Люди стоять за зміну системи в принципі, концептуально. І тут настає момент слабкості третього гравця — суспільства. Тобто народ проти того, що існує, але своєї внутрішньо виробленої, випробуваної комунікації чи механізмів реалізації у суспільства насправді немає.
Все це в зародковому стані, або навіть не думається в цьому напрямку.
Це слабка ділянка третього гравця.
Чи зможе виявитися і чи потрібен Майдану лідер, що допоможе вирішити ситуацію?
Лідер має розуміти потреби суспільства того і бути здатним об'єднати мільйони воль. Я такого лідера зараз не бачу, може він і є… З того, що бачила на Майдані, можу сказати, що народження такого лідера блокують в різний спосіб як влада так і опозиція. І взагалі формування стихійних лідерів блокується.
На Майдані самоорганізована громада?
Однозначно. Для мене натовп чи маса — це збіговисько безсуб'єктних людей, не здатних на вчинок чи дію, які керовані кимось задля його певних інтересів. На Майдані — це народження діяльної суб*єктності в звичайних людях. Навіть люди невисокого інтелектуального рівня, в якихось моментах, можливо, примітивні, але вони є суб'єктні — здатні на дію. Вони прийшли на Майдан, таким чином переступивши певний рівень страху. Люди знають, що за це можуть нести відповідальність і вони цього не злякалися. Для мене на Майдані однозначно не натовп чи сіра маса, на Майдані організована громада. Для українського суспільства така громадівська модель характерна. От хтось сказав, що Майдан — це СІЧ. Це 100% Січ. Я б сказала — різні коші, які між собою узгоджені. Тобто там є люди відповідальні. Але проблема цих кошів у браку комунікації між ними. Кожен кіш, можна сказати, "ідеальний". Люди знають одне одного, реагують на позитивні чи негативні вчинки, це все самокерується, всі потреби вирішуються. Але це все в межах коша, певної мікрогромади. А в межах комунікації між кошами цього вже бракує. Коші взаємодіють між собою, та занадто слабо. І це якраз вигідно як владі, так і опозиції. Опозиційні лідери намагаються створити ілюзію комунікатора, що стоїть над Майданом. Але вони таку функцію виконують недостатньо. Опозиція таким чином намагається, за рахунок роздробленості, не допустити зростання того третього гравця — суспільства, а його потенціал використати для власних інтересів. На мою думку, це не вдасться, але час покаже.
Тобто народ все ж таки «зламає» систему?
Фокус не в тому, щоб просто зламати систему, а в тому, щоб створити свою систему. Тобто, ці коші (Майдану) повинні функціонувати настільки продуктивно, щоб їхня продуктивність стала вища, ніж продуктивність колишньої системи. От це головне питання.
В кошах люди щасливі, вони туди йдуть і таким чином відкривають свої найкращі риси, це і взаємопідтримка і любов, товариськість, дружба, тобто всі найкращі слова, які існують. Якщо всі ці якості зможуть комунікувати і дати поштовх творення суспільства, у всьому продуктивнішого за нинішню систему — саме це стане переломом.
Чи потрібна психологічна підтримка людям, що стоять на Майдані? Який рівень стресостійкоті людей?
Ми всі зараз знаходимось у стресі. Влада намагається діяти за принципом «бійся». Бійся, бо не дадуть ліцензію, бійся, бо тебе розстріляють, бійся… Це є той інструмент, той тип маніпулювання суспільством, яким користується влада.
Психологічно і світоглядно — це тип рабовласницького суспільства. Якщо маніпуляція йде через «бійся» — це рабство. Тепер настав час, коли люди усвідомлюють, що ризикують життям чи ув'язненням, але вони на Майдані, тому, що не хочуть боятися. Це головна характеристика тих людей, які виступили за зміну влади. Я бачила людей, які раніш були великі боягузи, але вони на Майдані. Захоплююсь ними. Оце суть суспільних змін, яких не хоче розуміти влада.
Та людина, яка прийшла, знаючи, що її можуть посадити чи застрелити, є достатньо психологічно стійка. Тобто такий стержень є і стресостійкість людей на Майдані вища, ніж середньостатистична. А взагалі психологічна допомога потрібна всім. Адже «психе» — це душа, любов нашій душі дуже потрібна. Говорячи про процеси, що зараз відбуваються в Україні, не потрібно акцентувати на понятті «психологія», сюди більше підходить поняття «свідомість». Майдан — місце, де народжується нова свідомість, яка не хоче боятися. І це дуже важливо, це свідомість вільної, здорової людини. Це зміна свідомості людей, і це добре, це продуктивно.
0 коментарів