Новодворська... кілька пелюсток навздогін...

Дивним чином смерть таких людей залишає відчуття якоїсь дивної втрати… себе… чи смислу, чи опори, чи...
Наче перебуваєш з ними в якомусь незримому діалозі, чи то вирівнюєш себе стосовно їхнього монологу.
А тобі як? СлабО?
Ні, ти мислиш так само або схоже, знаєш і суть проблеми і можеш її сформулювати.
Але.
Не формулюєш.
Навіщо? Ще один спис в черговий вітряк?
Чи то страшно всюдисущої Лубянки (хоча де вона? і хто ти для неї? рядовий хробак?), чи то просто невір'я, що твої зусилля можуть бодай щось змінити.
Отака гола, неприваблива, якась аж анатомічна правда...
Пусто стало.
Вся оперетково-лубянська опозиція дружно хором не може взяти тих нот, які, зовсім не напружуючись, ставила акордом Новодворська. Ох невчасно ти пішла, Лєра… чи помогли може? Все може, та вже не важне.
Важне: втрапити в резонанс, бодай деколи.