Майдан 2004. Тур другий / Епізод другий
Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/7687.html
Їдемо ми на своєрідну «війну» і тут «зброєю» будуть відеокамери, фотоапарати, мобільні телефони, саме вони будуть «фіксувати порушення». Еге ж, саме в 2004 я придбала свою першу «Нокію», якою можна і цвяхи забивати, адже без мобільного тут ніяк. Нас навіть називали «донецькі партизани». В силу того, що 10 років тому фото-відеоапаратура ще не була настільки широкорозповсюджена, як зараз, Василь Юрців мав завдання роздобути всю цю техніку в Івано-Франківському штабі Віктора Ющенка. Як завжди все це супроводжувалося бюрократією, біганиною, неузгодженістю… Василь оповідає деталі своєї «епопеї», з якої, крім загального фону обурення партійною бюрократичністю, мені запам'яталося завершення: «Захеканий, забіганий з тою технікою, приходжу… а вони… нігті малюють… штаб називається...»
Оце відчуття абсурдності, нікому-не-потрібності, якогось навіть внутрішнього розпачу не раз загляне до мене в цьому «другому турі».
Слухаю оповідки Василя та час від часу звертаюся до нашого шофера, щб не спав.
Другою темою наших балачок стало насильство. Якраз нещодавно Юрців поставив виставу "Ігри на задньому дворі", про згвалтування і насильство. Вистави я не бачила, бо дуже вже давно не ходжу на жодні акторські витівки. Театр, кіно, філармонія — то не для мене. Винятки, звичайно, є. Насамперед акторські роботи моєї доньки та режисерські — племінниці, концерти знайомих. Але на загал ходити в місця масового емоційного збурення не люблю. Василь якось дуже толерантно приймає мої антиакторські дивацтва. Ми переходимо в абстрактно-теоретичну площину обсудження проблеми і тут мене чортяка смикає за язик: «Василю, кожна жінка, без винятку, знає, що таке згвалтування».
Василь замовкає. І видається мені, що він також знає те, що знаю я. Тільки про це в нашому світі ніхто ніколи не говорить. Їдемо далі мовчки. Добре, що до Маріуполя недалеко.
Аж нарешті, дивом цілі й неушкоджені, десь біля 8.00 прибуваємо в штаб Віктора Ющенка в Маріуполі.
h-dychkovska.vkursi.com/7692.html
Їдемо ми на своєрідну «війну» і тут «зброєю» будуть відеокамери, фотоапарати, мобільні телефони, саме вони будуть «фіксувати порушення». Еге ж, саме в 2004 я придбала свою першу «Нокію», якою можна і цвяхи забивати, адже без мобільного тут ніяк. Нас навіть називали «донецькі партизани». В силу того, що 10 років тому фото-відеоапаратура ще не була настільки широкорозповсюджена, як зараз, Василь Юрців мав завдання роздобути всю цю техніку в Івано-Франківському штабі Віктора Ющенка. Як завжди все це супроводжувалося бюрократією, біганиною, неузгодженістю… Василь оповідає деталі своєї «епопеї», з якої, крім загального фону обурення партійною бюрократичністю, мені запам'яталося завершення: «Захеканий, забіганий з тою технікою, приходжу… а вони… нігті малюють… штаб називається...»
Оце відчуття абсурдності, нікому-не-потрібності, якогось навіть внутрішнього розпачу не раз загляне до мене в цьому «другому турі».
Слухаю оповідки Василя та час від часу звертаюся до нашого шофера, щб не спав.
Другою темою наших балачок стало насильство. Якраз нещодавно Юрців поставив виставу "Ігри на задньому дворі", про згвалтування і насильство. Вистави я не бачила, бо дуже вже давно не ходжу на жодні акторські витівки. Театр, кіно, філармонія — то не для мене. Винятки, звичайно, є. Насамперед акторські роботи моєї доньки та режисерські — племінниці, концерти знайомих. Але на загал ходити в місця масового емоційного збурення не люблю. Василь якось дуже толерантно приймає мої антиакторські дивацтва. Ми переходимо в абстрактно-теоретичну площину обсудження проблеми і тут мене чортяка смикає за язик: «Василю, кожна жінка, без винятку, знає, що таке згвалтування».
Василь замовкає. І видається мені, що він також знає те, що знаю я. Тільки про це в нашому світі ніхто ніколи не говорить. Їдемо далі мовчки. Добре, що до Маріуполя недалеко.
Аж нарешті, дивом цілі й неушкоджені, десь біля 8.00 прибуваємо в штаб Віктора Ющенка в Маріуполі.
h-dychkovska.vkursi.com/7692.html
0 коментарів