Майдан 2004. Тур другий / Епізод третій
h-dychkovska.vkursi.com/7690.html
Маріуполь, штаб віктора Ющенка. В донецькій області 2 штаби — в Донецьку і в Маріуполі. Тут наша група ділиться на дві підгрупи. Віталій, колишній міліціонер, юрист, керівник маріупольської групи, з ним залишаються Василь Юрців, Оля Молодій ти Славко Ерстенюк (з тих, що пам*ятаю, загалом їх десь 8-9 чоловік). Моя група їде у Вугледар, має вести агітацію по районах, містечках і селах.
Наша підрупа:
1. Любомир ???;
2. Роман ???;
Любомир і Роман — батько і син. Роман «рветься в бій», а Любомир вирішив синові допомагати. Прізвища не пам*ятаю.
4. Володя Половський;
Із моїх студентів, історик, на той час студент 3 чи 4 курсу.
5. Влад Білогубка;
6. Оля Білик;
Також мої студенти, також 3-4 курс, фізики-математики, закохана пара. На сьогодні — сім*я із 2 дітками.
7. Степан Прийма.
Вредний дядечко віком під 70, якого страшенно не хотіла брати в свою групу (звиняйте, пане Степане, було таке), дуже приставучий і «дістаючий».
8. Василько ???
Студент педагогічного інституту, 2-3 курс;
9. Д.Г, себто я.
10. Василь-шофер.
В маріупольському штабі нас ніхто не зустрічає. Кілька комп*ютерів, на кожному з яких відкритий пасьянс. Якийсь чоловік зосереджено той пасьянс розкладає. Ми стоїмо під штабом і не знаємо що робити. Врешті хтось із наших: «Може ви б нас хоч чаєм напоїли?» Нас заводять в якусь кімнатку, тицяють пальцем на чайник. Враження таке, що вони не те що не раді нашому приїзду, а загалом чогось злі на нас. Чай пити не хочеться. Вивантажуємо частину агіток, що привезли, в якийсь гараж. Гараж забитий тими агітками до верху і наші пачки заледве туди втуляємо. Частину залишаємо в бусику, будем роздавати по селах. Нам від них дають якісь дурнуваті агітки «антиянукович», не пригадую точного їх змісту, але вони настільки дурні та неприємні, що ми жодної так і не роздали.
Ніхто нас не інструктує, не скеровує, «мастіт си голову».
Пасьянс далі уважно розкладають.
Якісь трохи ошелешені сідаємо знов на бусик і їдемо у Вугледар.
Маріуполь, штаб віктора Ющенка. В донецькій області 2 штаби — в Донецьку і в Маріуполі. Тут наша група ділиться на дві підгрупи. Віталій, колишній міліціонер, юрист, керівник маріупольської групи, з ним залишаються Василь Юрців, Оля Молодій ти Славко Ерстенюк (з тих, що пам*ятаю, загалом їх десь 8-9 чоловік). Моя група їде у Вугледар, має вести агітацію по районах, містечках і селах.
Наша підрупа:
1. Любомир ???;
2. Роман ???;
Любомир і Роман — батько і син. Роман «рветься в бій», а Любомир вирішив синові допомагати. Прізвища не пам*ятаю.
4. Володя Половський;
Із моїх студентів, історик, на той час студент 3 чи 4 курсу.
5. Влад Білогубка;
6. Оля Білик;
Також мої студенти, також 3-4 курс, фізики-математики, закохана пара. На сьогодні — сім*я із 2 дітками.
7. Степан Прийма.
Вредний дядечко віком під 70, якого страшенно не хотіла брати в свою групу (звиняйте, пане Степане, було таке), дуже приставучий і «дістаючий».
8. Василько ???
Студент педагогічного інституту, 2-3 курс;
9. Д.Г, себто я.
10. Василь-шофер.
В маріупольському штабі нас ніхто не зустрічає. Кілька комп*ютерів, на кожному з яких відкритий пасьянс. Якийсь чоловік зосереджено той пасьянс розкладає. Ми стоїмо під штабом і не знаємо що робити. Врешті хтось із наших: «Може ви б нас хоч чаєм напоїли?» Нас заводять в якусь кімнатку, тицяють пальцем на чайник. Враження таке, що вони не те що не раді нашому приїзду, а загалом чогось злі на нас. Чай пити не хочеться. Вивантажуємо частину агіток, що привезли, в якийсь гараж. Гараж забитий тими агітками до верху і наші пачки заледве туди втуляємо. Частину залишаємо в бусику, будем роздавати по селах. Нам від них дають якісь дурнуваті агітки «антиянукович», не пригадую точного їх змісту, але вони настільки дурні та неприємні, що ми жодної так і не роздали.
Ніхто нас не інструктує, не скеровує, «мастіт си голову».
Пасьянс далі уважно розкладають.
Якісь трохи ошелешені сідаємо знов на бусик і їдемо у Вугледар.
0 коментарів