Майдан 2004. Тур другий / Епізод четвертий. Вугледар

Їдемо в Вугледар. Вже майже добу в дорозі. Нас зустрічають Галя і Анатолій Буцькі. Для нас приготували 3-кімнатну квартиру, там ми маємо жити і провадити агітацію у Вугледарі та околицях. Виявляється, трикімнатна хрущовка на 10 чоловік, де нема гарячої води, це трохи напряжно, навіть нема достатньо «койкомест». Зорієнтувавшись в ситуації, Буцькі забирають мене і Олю до себе. Ми настільки втомлені, що головне — добратися до ліжка. Це — всім.
Мене ж чекає лекція від Толіка, від якої, чесно кажучи, волосся стає сторч. Мені страшно. «Реально» страшно, до цокання зубів, до нервового дрожу по всьому тілу, аж до нудоти і холоду в животі.
— Галю, ти куди приїхала? Ти чого приїхала і кого привезла? Дітей і пенсіонерів? Я думав, з нею адекватні мужики приїдуть, а вона дітей привезла! Та з усієї вашої компанії крім як з тобою і Любчиком і говорити нема з ким! Та завтра твоїм дітям пакетик з наркотою підкинуть і загребуть. Ти тоді ЩО робити будеш?
— Толік, та що ти таке верзеш? Кому ми тут потрібні, щоб нам аж наркоту підкидати? Ми просто будем роздавати агітацію, і все. Це все по закону. Ми нічого особливого не робитимем.
Толік дивиться на мене співчутливо:
— В нас тут квитки на гладіаторські бої продають, як в театр… а вона… по закону...
— Гладіаторські??????????
— Та дуже просто, беруть двох колишніх афганців чи якихось майстрів спорту, що опустилися, бабла не мають… і вони мочать одне одного, без правил. І зовсім.
Більше Толік нічого не каже. Подивившись на мене співчутливо, як на безнадійну, махнув рукою і пішов спати. Галя залишається зі мною, намагаючись заспокоїти. Усвідомлюю, що Толік ні не бреше, ні не лякає. Просто «пояснює реальність». Моя фантазія швидко малює підкинуту наркоту, арештованих студентів, побитий бус. Страх душить і знерухомлює. Господи, та Що ж я робитиму, коли щось таке??????????? Намагаюся подолати страх, і за якийсь час моє тремтіння перетворюється в гарчання. Ні! Не віддам цих своїх дітей!!! Підніму журналістів, піду в міжнародний суд, проклену кожного, хто посміє їх зачепити! Це гарчання потроху заспокоює. Починаю молитися і в якийсь момент усвідомлюю, що в повноті поваги і любові до цих людей і цієї землі НІЧОГО лихого з нами не станеться.
Провалююсь в сон.

h-dychkovska.vkursi.com/7687.html
h-dychkovska.vkursi.com/7690.html
h-dychkovska.vkursi.com/7692.html

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте