Майдан 2004. Тур другий / Епізод сьомий. Волноваха
Галя Буцька в переговорному процесі. Домовляється про зустріч із міліцією та місцевими комуністами. Комуністи в другому турі займають якусь таку цікаву позицію «Ми проти олігархів». Що це має означати — незрозуміло, але вирішуємо йти на переговори, щоб хоча б мати союзників при підрахунку голосів. Вони ж етичні, моральні, чесні і жодних фальшувань не допустять. Чому б не використати «ситуативного союзника». Що стратегічно Петро Симоненко — за Януковича, в цьому ніхто не сумнівається. Але рядові бійці «за соціальну справедливість» інколи можуть мати іншу думку. Міліція передає вітання і переконує в телефонному режимі, що нас будуть захищати у випадку можливих конфліктів із «несвідомими» громадянами. Домовляємось про зустрічі.
Після рейдів по селах у нас уже майже не залишилось агітпродукції. Дзвоню в штаб Маріуполя, щоб вирішити цю проблему і отримую відповідь, що ми «слишком хорошо работаете», що агітпродукції нема і не передбачається. На зауваження про те, що «там був цілий гараж, забитий агітками і їх за ці 2-3 дні ще не могли роздати», отримую доволі грубий окрик: «Вам сказали нет, значит НЕТ!!!» Знов стає незатишно і тривожно. Розумію, що з Маріуполя агіток не допросишся, пробую отримати їх із Волновахи. Якось там домовляємося із начальником штабу, що приїдемо у Волноваху і заберемо агітки.
Волноваха. Районне містечко неіндустріального типу. Тут немає шахт. Зупиняємося для агітроботи. Прибігають діти, балакають суржиком, просять агіток. Роздаємо. Звідкись з*являється ще більше дітей, всі просять агіток, шумлять і регочуть. Роздаємо, але в мене зароджується якась неясна підозра. Іду слідом за дітьми. Вони вибігають за кут будинку, кидають агітки в болото і топчуть їх ногами. Хтось кричить: «Учительнице неси». В болото кинуто агітки-календарики, де Ющенко із дітьми. Діти топчуть дітей. Забираю агітки, повертаюся до своїх і забороняю давати агітки дітям. Спочатку мої протестують, але, побачивши кілька десятків «заболочених» агіток, розуміють в чому справа. Закриваємо автобус і їдемо геть. Це епізод залишає якийсь гіркий і недобрий осад.
Після рейдів по селах у нас уже майже не залишилось агітпродукції. Дзвоню в штаб Маріуполя, щоб вирішити цю проблему і отримую відповідь, що ми «слишком хорошо работаете», що агітпродукції нема і не передбачається. На зауваження про те, що «там був цілий гараж, забитий агітками і їх за ці 2-3 дні ще не могли роздати», отримую доволі грубий окрик: «Вам сказали нет, значит НЕТ!!!» Знов стає незатишно і тривожно. Розумію, що з Маріуполя агіток не допросишся, пробую отримати їх із Волновахи. Якось там домовляємося із начальником штабу, що приїдемо у Волноваху і заберемо агітки.
Волноваха. Районне містечко неіндустріального типу. Тут немає шахт. Зупиняємося для агітроботи. Прибігають діти, балакають суржиком, просять агіток. Роздаємо. Звідкись з*являється ще більше дітей, всі просять агіток, шумлять і регочуть. Роздаємо, але в мене зароджується якась неясна підозра. Іду слідом за дітьми. Вони вибігають за кут будинку, кидають агітки в болото і топчуть їх ногами. Хтось кричить: «Учительнице неси». В болото кинуто агітки-календарики, де Ющенко із дітьми. Діти топчуть дітей. Забираю агітки, повертаюся до своїх і забороняю давати агітки дітям. Спочатку мої протестують, але, побачивши кілька десятків «заболочених» агіток, розуміють в чому справа. Закриваємо автобус і їдемо геть. Це епізод залишає якийсь гіркий і недобрий осад.
0 коментарів