Як оздоровитися від вірусу "СОВОК"
Симптоми захворювання вірусом СОВОК:
1) Постійне відтворення матриці «Я начальник — ти дурак», причому ви можете бути як начальником, так і дураком, рівень інфікованості від цього не змінюється; 2) Намагання догодити: начальству, суспільству, татові, мамі, дітям, ідеології партії (не важливо якої, важливо — намагання догодити); 3) Формальна дія (з примусу, з обов*язку, з бажання заробити гроші, з...) 4) Вічне звинувачення когось в… при успішному власному небажанні діяти; 5) Чекання, що Генеральний секретар, президент, прем*єр, Господь Бог, вчителька, начальник, чоловік, жінка, дитина, сусід… подарує/винагородить вас за… чемне ВИКОНАННЯ ЇХНІХ вимог.
Так якось склалося, що багато часу в моєму житті відведено громадській роботі та неформальній освіті. ЩО у нас діється в формальній освіті, краще не казатиму, просто спробуйте знайти учня/студента, який скаже, що він задоволений навчанням. Школа відстала від життя років так на 50 щонайменше. Совкові гасла зникли з транспарантів, але не з наших голів. Вчительки, що «неістово» водили учнів до Володі Ульянова, так само «самозабвенно» ведуть теперішніх учнів до Степана Бандери або до першого причастя. Я знаю цілком реальнфі факти, про цілком реальних вчительок, які так робили і роблять. А громаді чомусь незрозуміло, що фактором совковості є не Володя, не Степан, а саме та «неістовість» — намагання вислужитися і бути «однозначно правильним», змінюючи ту правильність в залежності від суспільно-владного настрою.
Нещодавно спілкувалася з одним директором одного закладу з приводу проведення семінару в руслі неформальної освіти: «А хто вам дозволив? А що це за семінар? А ви не зашкодите нашому навчальному процесу? Мені треба порадитись. Це надто складно...» На третьому реченні я починаю розуміти, що вже не хочу ні семінару, ні освіти, ні формальної, ні неформальної. Страшенно хочу спати і дивитися телевізор, бажано якийсь безконечний серіал споглядання чужого життя в дірочку від замка.
Совок всюди, совок везде, хай живе совок. Виходжу на вулицю і прямісінько на сотці бачу вуличних музикантів. Творчість пре, діти стоять із роззявленими ротами, місто то плаче, то сміється, туристи зглядаються… О, і хто їм дозволив? І чи не зашкодять вони «патріотично-комуністично-священно-раболіпському навчальному процесу»?
Нагадую собі, як влітку, отак прямісінько на вулиці зустріла музикантів з філармонії, а серед них Андрія Савку, директора, — грали щось академічне, запрошували людей на концерти у філармонію, тішилися собі і тішили людей. І я коло них потішилася, згадала собі фото прем*єрів і принців із західної Європи як їдуть вони на роботу на велосипеді. Прості собі звичайні люди. «О, — подумала я, — вже й у нас такі керівники є. Не міністри ще поки, але нічого, виздоровлюємо!» Зрозуміло, що вірус тяжкий, не все одразу, але тенденції тішать.
Аж сьогодні чую — СОВОК знову активізувався. Один директор одного закладу значно більше хворий, однак значно більше адаптований жити в Совковому середовищі. Совок нападає, на багатьох-багатьох. Важко розлучатися з вірусом. Нам усім важко. Але спробуймо!
Я не знаю чим завершиться ця нинішня катавасія. Але хочеться крикнути: — Люди! Виздоровлюйте! Весна!
Мікстура оздоровлення від вірусу СОВОК: берете 2 кг УСВІДОМЛЕННЯ, додаєте щіпочку самоіронії, досипаєте розчину ПРОЩЕННЯ власної ДІЇ і власного РЕЗУЛЬТАТУ. Починаєте заживати по ложечці, запиваючи гарячим чаєм Ризику і Відповідальності.
Упіхів, Ви здорові!
1) Постійне відтворення матриці «Я начальник — ти дурак», причому ви можете бути як начальником, так і дураком, рівень інфікованості від цього не змінюється; 2) Намагання догодити: начальству, суспільству, татові, мамі, дітям, ідеології партії (не важливо якої, важливо — намагання догодити); 3) Формальна дія (з примусу, з обов*язку, з бажання заробити гроші, з...) 4) Вічне звинувачення когось в… при успішному власному небажанні діяти; 5) Чекання, що Генеральний секретар, президент, прем*єр, Господь Бог, вчителька, начальник, чоловік, жінка, дитина, сусід… подарує/винагородить вас за… чемне ВИКОНАННЯ ЇХНІХ вимог.
Так якось склалося, що багато часу в моєму житті відведено громадській роботі та неформальній освіті. ЩО у нас діється в формальній освіті, краще не казатиму, просто спробуйте знайти учня/студента, який скаже, що він задоволений навчанням. Школа відстала від життя років так на 50 щонайменше. Совкові гасла зникли з транспарантів, але не з наших голів. Вчительки, що «неістово» водили учнів до Володі Ульянова, так само «самозабвенно» ведуть теперішніх учнів до Степана Бандери або до першого причастя. Я знаю цілком реальнфі факти, про цілком реальних вчительок, які так робили і роблять. А громаді чомусь незрозуміло, що фактором совковості є не Володя, не Степан, а саме та «неістовість» — намагання вислужитися і бути «однозначно правильним», змінюючи ту правильність в залежності від суспільно-владного настрою.
Нещодавно спілкувалася з одним директором одного закладу з приводу проведення семінару в руслі неформальної освіти: «А хто вам дозволив? А що це за семінар? А ви не зашкодите нашому навчальному процесу? Мені треба порадитись. Це надто складно...» На третьому реченні я починаю розуміти, що вже не хочу ні семінару, ні освіти, ні формальної, ні неформальної. Страшенно хочу спати і дивитися телевізор, бажано якийсь безконечний серіал споглядання чужого життя в дірочку від замка.
Совок всюди, совок везде, хай живе совок. Виходжу на вулицю і прямісінько на сотці бачу вуличних музикантів. Творчість пре, діти стоять із роззявленими ротами, місто то плаче, то сміється, туристи зглядаються… О, і хто їм дозволив? І чи не зашкодять вони «патріотично-комуністично-священно-раболіпському навчальному процесу»?
Нагадую собі, як влітку, отак прямісінько на вулиці зустріла музикантів з філармонії, а серед них Андрія Савку, директора, — грали щось академічне, запрошували людей на концерти у філармонію, тішилися собі і тішили людей. І я коло них потішилася, згадала собі фото прем*єрів і принців із західної Європи як їдуть вони на роботу на велосипеді. Прості собі звичайні люди. «О, — подумала я, — вже й у нас такі керівники є. Не міністри ще поки, але нічого, виздоровлюємо!» Зрозуміло, що вірус тяжкий, не все одразу, але тенденції тішать.
Аж сьогодні чую — СОВОК знову активізувався. Один директор одного закладу значно більше хворий, однак значно більше адаптований жити в Совковому середовищі. Совок нападає, на багатьох-багатьох. Важко розлучатися з вірусом. Нам усім важко. Але спробуймо!
Я не знаю чим завершиться ця нинішня катавасія. Але хочеться крикнути: — Люди! Виздоровлюйте! Весна!
Мікстура оздоровлення від вірусу СОВОК: берете 2 кг УСВІДОМЛЕННЯ, додаєте щіпочку самоіронії, досипаєте розчину ПРОЩЕННЯ власної ДІЇ і власного РЕЗУЛЬТАТУ. Починаєте заживати по ложечці, запиваючи гарячим чаєм Ризику і Відповідальності.
Упіхів, Ви здорові!
1 коментар