Архетипічно-базовий, сценарний та інструментально-подієвий рівні функціонування політичної ідеології: методологічна призма концепції Н. Пезешкіана

Блоґ: Галина Дичковська

Людина та ідеологія перебувають у тісному взаємозв’язку. Ідеологія оперує культурними схемами, шаблонами і картами соціальної реальності, матрицями колективної свідомості. Вивчення ідеології як системи взаємодіючих символів і структури взаємовпливаючих смислів має різні підходи. Так, в лібералізмі, марксизмі та соціалізмі ідеологія пояснюється крізь призму теорії інтересів, тому розглядається як зброя певних соціальних груп. Психоаналіз вивчає ідеологію як реакцію на соціальну напругу й, відповідно, трактує як симптом та ліки. Складність та неоднозначність ідеології як феномену свідомості породжує різного роду інтерпретації.

В даній статті поставлено за мету проаналізувати політичні ідеології на методологічних засадах концепції позитивної психотерапії Н. Пезешкіана. Прийнявши визначення ідеології як директивної детермінанти, що формує алгоритми людської поведінки в царині політично-комунікативної взаємодії шляхом творення системно взаємопов’язаних ідей, що відображають ідеали, потреби та інтереси суспільства або суспільної групи[4, с.210], мусимо визначити, яким чином здійснюється така архважлива для функціонування суспільства функція.

Загальновідомо, ідеологія подекуди має ряд визначень, які часто взаємосуперечні. То ідеологія трактується як міф і архетип, то як культурний феномен, то як політична маніпулятивна технологія. Спробуємо розглянути вказане явище (ідеологію) через призму методологічних підходів позитивної психотерапії, заснованої Н. Пезешкіаном. Принципи, які застосовуються в позитивній психотерапії для пояснення і роботи з окремою людиною, методологічно екстрапольовані і застосовані до феномену політичної ідеології.

По-перше, про суттєвість і необхідність ідеології, про її смисложиттєву необхідність для людини і суспільства. Спробуємо визначити місце ідеології в координатах концепції Н.Пезешкіана. Насамперед в її основі лежить ідея, що кожна людина має дві базові здібності: пізнання (когнітивність) та любов (емоційність) [9,c.43]. Любов (емоційність) розвивається у взаємодії з оточуючим світом. Н. Пезешкіан формує схему чотирьох моделей для наслідування, які формують актуальну структуру стосунків людини і включають в себе Я, Ти, Ми, Пра-ми [9,c.53]:

Пра-ми Ти

Ми

Не вдаючись в деталі, візьмемо до уваги, що всі чотири структури є для людини внутрішньо і сутнісно притаманні. Інакше кажучи, для кожної людини істотним і необхідним є збереження усіх чотирьох сфер, а не тільки сфери Я.Тобто, для людини і її нормального здорового життя та функціонування є важливим не лише власне Я, не лише взаємодія Я – Ти (Інший), але рівною мірою комунікативне співвідношення Я – Ми та Я – Пра-ми.

Вже тільки постановка питання таким чином знімає численні суперечки з приводу «потрібності» чи «непотрібності» ідеологій. Ідеологія через даний методичний кут зору є нічим іншим, як виявом Пра-ми і Ми в людському бутті. Тому вона не може бути заборонена чи дозволена, бо вона – прояв потреб людської сутності і зовнішні заборони і трактування не можуть заперечити її існування. Ідеологія виявляє потреби Ми та Пра-ми, значною мірою впливає і водночас формує ціннісні моделі, стереотипи, та іншого типу установки, які мають величезний вплив як на суспільно-політичне життя загалом, так і на індивіда зокрема.

Н. Пезешкіан вважає, що сфера Пра-ми формується через модель наслідування дитиною взаємовідносин батьків та релігії[9,c.53]. Але слід пам’ятати, що значна частина авторів бачить в ідеології своєрідну світську релігію (В. Макаренко), яка відрізняється від церковної лише інституційно та термінологічно, але виконує ту ж функцію зв’язку індивіда із сферою абсолютних істин і цінностей, серед яких домінуючими будуть щастя, радість, любов, справедливість, самореалізація тощо. Власне, якщо релігія намагається дати зв'язок із трансцендентним раєм, то ідеологія цю трансцендентність намагається втілити в реальне життя, дати модель «суспільно-політичного раю»[6].

Постійна самовідновність ідеологій має надзвичайно підставову основу – ідеологія виконує запит сутнісної потреби людини у її зв’язку із Світом (Ми) та Всесвітом і часом (Пра-ми).

Варто зазначити, що актуальна структура взаємовідносин (Я, Ти, Ми, Пра-ми) за Н. Пезешкіаном стосується базової здібності людини любити, а тому є невід’ємною частиною її сутності.

Ідеологія не обмежується лише сферою Пра-ми і Ми, але зачіпає також ділянки Я та Ти, де формує певні установки у відношенні до людини, її ставленні до себе самої та Іншого, хоча домінантно, звичайно орієнтована на узагальнені моделі. Можна сказати, що ідеологія – це своєрідне відображення людини не із сфери Я, а зі сфери Ми та Пра-ми.

Визначивши, що ідеологія є своєрідним відображенням структури особистості, спробуємо здійснити її аналіз через призму актуального, внутрішнього та базового конфлікту. Н. Пезешкіан вважає, що в цілком різних культурах однакові психічні процеси в соціальній сфері мають однакове стресогенне навантаження. Тобто життєві події, накладаючись на базові здібності (знати і любити) і розвинуті здібності людини формують певний життєвий процес[9,c.36]. Модель взаємодії людини із світом можна подати таким чином: існує три рівні «глибини» конфлікту – це базовий рівень (рівень виявлення і реалізації первинних здібностей знати і любити), внутрішній або ключовий конфлікт (рівень виявлення і реалізації вторинних здібностей, ціннісні установки, концепції, готовність до дії) і актуальний конфлікт, що проектує себе через життєві події.

Через дану модель пропонується розглянути феномен політичної ідеології. Ідеологію розглядають то як міф, то як раціональний конструкт. Видається, що тут немає суперечності, а тільки «зануреність» авторів на «різний рівень глибини». Концепція, яка трактує ідеологію як міф, глибинну структуру соціуму, архетип, намагається здійснити аналіз даного феномену на рівні первинних базових здібностей соціуму. Тобто міфологічна складова ідеології – це відображення первинних людських здібностей у сфері Ми і Пра-ми. Саме тут відбувається сакралізація і суб’єктизація колективної спільноти (недаремно рівень Пра-ми має стосунок до релігійності). Сакралізація – як відчуття феномену метафізичної буттєвості: «Ми – Є». «Є» – як причетність до сакрально-вічного буття, а тим самим – до божественності (Бог – той, що Є). Тут розгортається діалог Ми – Бог або Ми – місія, істина (в атеїстичних системах). «МИ, Пра-Ми» – як колективна суб’єктність, як відчуття причетності і взаємодії, цілісності і потрібності іншим (світові, Богові).

У сфері емоційного (любити) – це відчуття співбуттєвості, радості буття, щастя від можливості бути у взаємодії. У сфері когнітивній – це своєрідне доведення права на буття, самолегітимація, як підстава подальшого буття і його розгортання. Тобто рівень сакралізації в ідеології, що здійснюється зазвичай через міфологічні форми та структури, відповідає базовому рівню в позитивній психотерапії. Саме цей рівень є джерелом своєрідної «незнищенності» ідеології, адже якщо людина має в структурі своєї психіки Пра-ми і Ми, то закономірно, що дані форми взаємодії із світом знайдуть форми свого вияву. Даний рівень ідеології можна назвати архетипічно-базовим. Тут задіяно екзистенційно-онтологічний рівень. Людина, суспільство, колективний суб’єкт намагається відчути глибинний смисл свого буття. Відбувається само сприйняття «Ми Є». Самолегітимація, що відповідає когнітивній складовій, пізнанню, на даному рівні відстоює співпричетність Ми (Пра-ми) до Бога, до Абсолюту, до найвищої Істини, до ідеї Справедливості та місії. Тут відбувається «висловлювання невимовного», часто через метафору, міф, літературу, мистецтво, релігію.

Наступний рівень ідеології відповідає рівню внутрішнього (ключового) конфлікту в позитивній психотерапії. Даний рівень характеризується вторинними здібностям особистості, які, розвинувшись із первинних, формують способи переробки конфлікту для особистості. Що стосується особистості, то тут мають місце актуальні здібності, які і визначають тенденції переробки зовнішніх подій. На рівні ідеології (Ми) фактично формується усвідомлення взаємодії Ми і світу, Ми і Я, Ми і Вони, яке переходить в своєрідну рефлексію і творить способи переробки конфлікту для Ми, для однієї спільноти стосовно іншої спільноти, стосовно Бога (світу) та стосовно взаємодії людей всередині спільноти. Даний рівень пропонується назвати сценарним рівнем ідеології. Тут уже присутній не лише архетипічно-глибинний компонент, але й раціонально-конструктивний та усвідомлюваний, який формує стратегічні сценарії ідеології. Це когнітивний рівень, своєрідна ідеологічна епістема, осмислення себе в величному театрі світу.

За Н. Пезешкіаном, серцевиною ключового внутрішнього конфлікту є дихотомія вихованості (учтивости) та прямоти. Найважливішим є те, що автор вважає ці риси відповідниками страху і агресії, які, власне, виявляються навіть на ендокринному рівні[9,c.37-38]. Це надзвичайно важливий момент, який стосується розуміння механізмів формування ідеології. Тобто, екстраполюючи вказану психотерапевтичну тенденцію на ідеологію, ми можемо побачити, що сценарії ідеології формуються на емоції страху Ми (колективного суб’єкта) або агресії Ми (колективного суб’єкта). Н. Пезешкіан вважає, що дані якості мають бути збалансовані, — тільки тоді людина зможе адекватно реагувати на світ і бути в гармонійній з ним єдності.

Для пояснення ситуації феномен «збалансування» страху і агресії видається необхідним доповнити, запропонувавши додаткову складову, яку запозичимо із екзистенційної психотерапії В. Франкла. Стан «збалансування» — це не просто рівна кількість страху та агресії, а своєрідне їх подолання і вихід на новий рівень світосприйняття, що не потребує захисту від зовнішнього світу. Цей рівень відповідає віднайденою смислу, який глибинно орієнтований на любов до себе і світу через подолання его-протистояння і страху/агресії перед світом. Стан смислу (за В. Франклом) чи балансу (за Н. Пезешкіаном), чи онто-інсе (за А. Менегетті), чи самореалізації (за А. Маслоу), чи самості (за К.Юнгом), чи божої любові (за релігійними концепціями) – це стан формування таких ідеологічних сценаріїв, які відповідають глибинній потребі людської психіки жити в гармонії зі світом, через Я і Ти (Інший), через Я і Ми, через Я і Пра-ми, через Ми і Вони (Інші), через Ми і Світ (Бог, всесвіт). Саме такі смислові сценарії ідеологій є продуктивними і необхідними людству для формування адекватної мети діяльності. Так формуються ідеології смислу, які несуть інформацію про базові потреби людського Ми та Пра-ми.

Але не забуваймо, що саме на цьому рівні страх і агресія формують свої сценарії. Ідеології, побудовані на даних афективно-емоційних компонентах ведуть до перверзійного спотворення сценаріїв, до формування псевдо ідеологій, або, як термінологічно визначають О. Донченко та Ю. Романенко – до спотворення фрактальної структури свідомості соціуму[5]. Тобто ОДНОЧАСНО із формуванням ідеології гармонії, балансу і смислу відбувається структуризація ідеологій страху та агресії, які пропонується назвати псевдоідеологіями. Складність даного феномену в тому, що ідеології страху, агресії і смислу функціонують під одними і тими ж назвами, часто не розрізняються їхніми ж адептами та інколи створюють перехідні концепції, де присутні складові як ідеології смислу, так і псевдоідеології.

Псевдоідеології, побудовані на емоції агресії, формують матрицю, згідно якої МИ-суб’єкт протистоїть ВОНИ (антисуб’єкт або не-суб’єкт). В даному випадку ситуацію можна прояснити за Е. Берном і трансактниманалізом [1, с.281-285], де вказано, що людина формує сценарій, де Я надається позитивний статус (+), а Ти – негативний (-). Екстраполюючи вказану тенденцію на МИ, отримаємо: МИ-суб’єкт-позитивний має справу з ВОНИ, які або ігноруються (не суб’єкти), або трактуються як такі, що діють негативно (антисуб’єкти), а значить підлягають знищенню чи підкоренню. Таким чином влада, домінування МИ набуває сценарно-ідеологічної форми і входить в суспільну свідомість через концепції, установки, ідеали, світоглядні принципи тощо.

Дивним чином існують ідеології, які побудовані на страху, які також формують певні перверзійні сценарії і смисли. Ідеології страху ідуть в напрямку нівеляції МИ, формують такий тип поведінки, який глорифікує ВОНИ і не дає МИ адекватно реагувати на світ і ситуацію в ньому. Часто такі ідеології пов’язані із перфекціонізмом, де замість ВОНИ може стояти певний абсолютний, часто недосяжний ідеал, який, власне не дає МИ сприймати себе позитивно. Очевидно, що ідеології страху – це ідеології в основі своїй маніпулятивні, які сформовані тією силою, якій вигідна нівеляція даного МИ. Але тривале життя в такій концепції формує певне самовідтворення свідомості, коли такі псевдоідеології сприймаються соціумом як норма. Тут характерним буде уявлення про МИ як мінус, негатив, не-суб’єктність, та уявлення про Вони як плюс, позитив, визначаюча і домінуюча суб’єктність. Такий тип мислення детально проаналізований Е. Фромом[12, с.247-276] і визначений як тоталітарна свідомість та втеча від свободи.

Узагальнюючи суть спрямованості у взаємовідносинах ідеологій смислу, страху та агресії, виявимо такі основні типи взаємодій Ми і Вони:
Ідеології Смислу:
Ми — Позитивні (сакральні, само легітимовані, відповідальні, діючі);
Вони — Позитивні (сакральні, само легітимовані, відповідальні, діючі);

Ідеології Агреії:
Ми — Позитивні (псевдосакралізовані, пануючі, контролюючі, діяльні);
Вони — Негативні(анти сакральні, неповносправні, недієздатні, негативно діючі);

Ідеології Страху:
Ми — Негативні (жертва, дитина, втеча від свободи, дії і відповідальності);
Вони — Позитивні (реалізація, наказ, визначення мети моєї діяльності);
або
Вони - Негативні (караючі, наказуючі, відбираючі результат);

Сценарний рівень проектує себе в реальне життя. Відбувається творення інструментально-подієвого рівня ідеології, який відповідає рівню актуального конфлікту за Н. Пезешкіаном і може трактуватися як праксеологічний. Колективний суб’єкт «Ми» виробляє певні способи реагування на світ, формує стереотипи сприйняття, ціннісні та діяльнісні матриці, що дають змогу спільної, колективної дії. Фактично на основі базово-онтологічного (архетипічний рівень) та сценарного самосприйняття формуються своєрідні драйвери, спонукальні загальники, що визначають реальний спосіб буття і діяльності суспільства. Причому саме тут ідеології страху та агресії, прикриваючись глибокими філософсько-абсолютними істинами часто займають домінуючі позиції. На сценарному рівні формування ідеології часто відбувається творення не одного, а кількох сценаріїв. Складність полягає в тому, що вони, як правило, функціонують під однією назвою, застосовують схожу термінологічну сітку, а тому соціум сприймає їх як ОДНЕ явище. Це викликає цілу низку взаємонепорозумінь, звинувачень та протистоянь, бо дуже часто апологети певної ідеології намагаються відстояти принципи ідеології-смислу, а критика стосується псевдоідеології. Водночас нерозуміння глибинної нетотожності цих ідеологічних сценаріїв дає можливість до свідомої і несвідомої маніпуляції суспільством, коли декларація ідеології-смислу може підмінятися концепціями псевдоідеологій при збереженні базової термінологічної сітки і спрямовувати діяльність суспільства в напрямку псевдоцінностей.

Підсумуємо загальну структуру політичних ідеологій в контексті викладеного вище:

Ідеології функціонують на трьох рівнях: архетипічно-базовому; сценарному та інструментально-подієвому.

1.1. Архетипічно-базовий рівень співвідноситься із відчуттям Ми Є та прагненням довести легітимність буття даного Ми. Єдність із Ми і Пра-ми формується на емоційній та ірраціональній основі. Способи вияву – міфи, легенди, перекази, пісні, література, мистецтво, релігійно-ритуальні практики тощо.

1.2. Сценарний рівень співвідноситься із самоосмисленням Ми і Пра-ми та раціональним виробленням стратегічних концепцій, що покликані забезпечити успішну функціональність Ми і Пра-ми у взаємодії з реальністю, в природному, соціальному та часовому просторі (батьківщина, природа, єдність поколінь), в матеріальному виробництві та культурі (економіка), у внутрішній комунікації (мова, спільнота, я в спільноті), у виробленні спільної мети діяльності. Способи вияву: закони, програми, декларації.

1.3. Інструментально-подієвий рівень передбачає способи осягнення можливостей буття. Серед них– Сила, Творчість, Результативність, Приналежність до спільноти, Приналежність до істини-святості. Способи вияву: цілеспрямовані проекти, що стосуються армії, виробництва, власності, різних аспектів громадянства, планування майбутнього.

Ідеологія – своєрідне відображення буття людини і суспільства. Вона залежить від самосприйняття колективного суб’єкта, і є своєрідним колективним розгортанням архетипічної Самості в діяльнісно-практичну площину.

БернЭ. Трансактныйанализ // Три аспекталичности[Текст] / Э. Берн // Психология личности: Хрестоматия: в 2-х тт. Т. 1./ Под ред. Д. Я. Райгородского. – изд.3-е, доп. – Самара: Издат. Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 512 с. – С. 281-285.
Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи (Історія комуністичної утопії) [Текст] / АнджейВаліцький. – К.: Видавничий дім «Всесвіт», 1999. – 510 с.
Джекобсон Симон. Дающие и берущие. Время после Баффета-Гейтса: новая парадигма [Електронний ресурс] / Симон Джекобсон // Лехаим.2006. – декабрь. – № 12 (176). URL:http://www.lechaim.ru/ARHIV/176/tora.htm (Дата обращения: 15 травня 2014 р.).
Дичковська Г.О. Ідеологія як культурний феномен: апріорно-сакральне ядро [Текст] / Г.О. Дичковська // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. – К., 2009. – Вип. 18. – С. – 210-219.
Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (глибинні регулятивипсихополітичного повсякдення) [Текст]: [монографія] / Олена Донченко, Юрій Романенко. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
Макаренко В.П. Главные идеологии современности [Текст] / В.П. Макаренко. – Ростов-н/Д.: Феникс, 2000. – 473 с.
Манхейм К. Идеология и утопия [Текст]/ К. Манхейм /пер с нем. и англ. // Манхейм К. Диагноз нашего времени.– М.: Юрист, 1994. – 700 с. – С. 7-164.
Маркс К. Капитал. Критика политической экономии[Текст]: в 3-х тт. Т. 1./ Карл Маркс. – М.: Эксмо, 2011. – 1200 с.
Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия [Текст] / НоссратПезешкиан: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1996. – 464 с.
Сичивиця О.М. Основні парадигми філософії історії[Текст]: Конспект лекцій з спецкурсу / О.М. Сичивиця. – Л.: ЛЛІ, 1993. – 80 с.
Теорияличности А. Маслоу [Текст] // Психология личности: Хрестоматия: в 2-х тт. Т. 1./ Под ред. Д. Я. Райгородского. – изд.3-е, доп. – Самара: Издат. Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 512 с. – С. 379-390.
ФроммЭ. Авторитарнаяличность [Текст] / Э. Фромм // Психология личности: Хрестоматия: в 2-х тт. Т. 1./ Под ред. Д. Я. Райгородского. – изд.3-е, доп. – Самара: Издат. Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 512 с. – С. 247-276.