Україна. Кров. Земля. Дух
Текст написано як підсумок конференції та круглого столу «Україна: політична та етнічна нація», проведених громадською організацією КОЛО 20.12. 2009 року
Останнім часом люблять провадити дискусії на тему політичної та етнічної нації. Буцімто етнічна нація – це нікому не потрібна архаїка, а головне – політична нація, тобто громадянство, державна приналежність. Інтенсивно проштовхується ідея «громадянського суспільства», яке чомусь не набуває особливостей організації громади, що для України традиційно і характерно, а має ознаки якогось без етнічного конгломерату, байдужого до Української держави, суть якого в співжитті різних людей та культур, де ігноруються власні етнічні пріоритети на догоду ідолу толерантності.
Все зводиться до того, що етнічність – це застарілий примітивізм, вузькість, антидемократична тоталітарність.
Нікому не хочеться бути тоталітарним, примітивним і не толерантним, тому етнічність радісно чи не дуже віддається як жертва ідолу толерантності, сучасності, демократичності тощо.
В такій дискусії здійснюється ряд неправомірних ототожнень, суттєво перекручуються базові поняття, внаслідок чого формуються фальшиві смисли, що не дають людям адекватно усвідомити ситуацію та відповідно на неї реагувати. Спробуємо коротко вияснити суть питання.
Терміни етнос-нація-народ – не синоніми, не близькі за змістом слова, а грецький, латинський та слов’янський відповідники поняття НАРОД. Останнє навіть невтаємниченому легко розкриє свій зміст:
НАРОД – наш РОД,
або, як звикло кажуть галичани НА'РІД – наш РІД.
Чи наш рід простий і займається тільки скотарством та землеробством, чи він будує космічні ракети, чи організований в державу, чи вирішує питання через вічеві збори – це однаково НАШ РІД.
Таким чином відкидання етнічної основи нації (???) неможливе за понятійним визначенням, а ось із етнічною основою держави справа дещо інакша. Що таке держава в своєму протоісторичному становленні?
Це інструмент організації великого, розлогого роду задля підвищення власної ефективності. Задля того, що разом легше налагодити виробництво, легше відбити зовнішню військову загрозу, легше вижити у випадку будь-якої катастрофи. А, крім того, така взаємо-дія породжує радість, впевненість та щастя щирої, істинної реалізації, втіху від народження справжнього смислу, ДУХУ любові і поваги. В такому випадку етнічність держави не те що не викликає сумніву, вона є закономірним підґрунтям її інститутів. Така держава, власне, і не відрізняється від громадянського суспільства, це і є громада (від громадити, бути разом), що забезпечує становлення і розвиток індивідуального через су-спільне і суспільного через індивідуальне. Тут між ними немає конфлікту, вони закономірно підтримують одне одного.
Зовсім інша ситуація в ДЕРЖАВІ (від слова «держать») рабів. ТУТ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ ЕТНІЧНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ. Не має значення чи раб білий, чи чорний, чи він сповідує іслам, чи язичництво, чи християнство. Толерантність заохочується, бо сварки між рабами нікому не потрібні і створюють для володарів тільки зайве напруження. Не має значення твоя етнічність, твій рід, бо для роду володарів ти тільки інструмент, робоча худоба, і головне, щоб був слухняний та добре виконував накази. Така держава не є інструментом роду-громади, вона є інструментом панування, визиску, фізичної та психічної експлуатації громади, врешті остання стає також інструментом, який обслуговує державу. Твій дух, любов і повага нікого не цікавить, твій рід не важливий, твоя думка сприймається лише на рівні твого інструментально-рабського буття, а коли виходить за межі, негайно заганяється в стійло толерантності, демократії чи ще якогось принагідного ідола.
Інколи тебе, раба, можуть «великодушно» прийняти в середовище правителів, але обов’язково ціною відмови від етнічного, від ТВОГО роду, від поваги до людей і друзів. Тут тобі також скажуть, що ТВОЯ етнічність не суттєва, ти можеш зігнорувати її, поміняти ідентичність і служити ІНШОМУ роду. Етнічність не важлива ще й тому, що дає право на керування ТВОЇМ родом ЧУЖОМУ, тому, хто зневажає або навіть задумує знищити його. Для того, щоб запровадити правила і привілеї СВОГО роду (чужого нам), необхідно ствердити, що … етнічність не важлива…
Таким чином виявляється, що не важливою є саме ТВОЯ етнічність, ТВІЙ рід. Якщо хочеш щось знищити, перш за все зроби його НЕ ВАЖЛИВИМ. Знищити – не обов’язково вбити чи зруйнувати, це просто означає НІЩО. Твоя етнічність – ніщо, твій рід – ніщо, ти – ніщо. Ти достойний (цивілізований, демократичний, толерантний), коли віддаси на НІЩО свій РІД.
А що ж робити на сьогодні людям, якщо в громадян України серед кровних родичів представники кількох або навіть кільканадцяти етносів? Чи відмовлятися людям від своєї кровної родини? Чи не вважати себе українцями? Як правило, цей факт використовують для того, щоб показати, що етнічно-національна основа не може бути визначальною, що вона не важлива, бо інакше ми загубимося в підрахунках «кровної чистоти» та генеалогічних лабіринтах. Це – логіка не-важливості.
У логіці важливості Роду вагомим є КОЖЕН Рід, що приймав участь в створенні ТЕБЕ, як унікальної особи. Відчуй, настільки суттєва різниця між твердженнями:
Не важливо, хто був моїм предком;
і
Важливий кожен, хто мене народжував…
Коли важливий кожен, хто дав ТОБІ КРОВ, то надалі формотворчим фактором вступає ЗЕМЛЯ.
Якщо ти вибрав ЦЮ ЗЕМЛЮ, значить ти маєш потребу бути саме тут, жити саме тут, вирішувати ті питання, які породжує саме ця Земля. На прикладі трьох видатних особистостей не-української крові можна показати, наскільки важливою є ЗЕМЛЯ при умові ПОВАГИ та ЛЮБОВІ до свого і чужого роду у становленні людини.
Поляк В’ячеслав Липинський.
Єврей Володимир Жаботинський.
Росіянин Микола Амосов.
Всі ці люди були етнічними не-українцями, більше того, вони гаряче відстоювали СВОЮ етнічність. Але, вміючи по-справжньому поважати СВІЙ рід, вони так само по-справжньому поважали той рід, на землі якого жили.
Поляк Липинський усвідомлює, що імперська зневага та намагання асимілювати українців з боку Польщі не творять істини, не додають його роду ні слави, ні щастя. І він приймає рішення – всі свої сили віддати на побудову справжньої української держави. Держави-інструменту самореалізації УКРАЇНСЬКОГО РОДУ. При цьому він залишається етнічним поляком і не забуває це підкреслювати.
Єврей Володимир Жаботинський створює сіоністські організації, відвойовує Палестину, творячи плацдарм для майбутньої держави Ізраїль. І при цьому відкрито визнає себе другом Петлюри. Відстоює українську мову і українську національну гідність, відштовхуючись від однієї принципової засади – поваги до українського роду.
Микола Амосов, розмірковуючи, якось сказав: в 1990-х мене образила ця інтенсивна масова українізація, я якось відчув себе людиною другого сорту. Та в якийсь момент зрозумів, що до цього часу ВСІ українці відчували себе людьми другого сорту. І я вжахнувся. Що можна додати? Ця людина не тільки словами, всією своєю діяльністю, лікуючи хворих і підіймаючи на нову висоту українську хірургічну науку, служила Україні та українським людям. Залишаючись при тому представником такого російського роду, який основою свого буття обрав повагу до іншого, до України.
Ці люди знакові, відомі. Без сумніву, є багато інших, менш відомих широкому загалу. Але всіх їх поєднує спільна риса: любов, повага, служіння Україні в найрізноманітніших проявах.
Разом з тим є багато українців по крові, які з-не-важили своє суспільство. Їм байдуже, де жити, чий рід підтримувати, яку державу будувати. Вони мають право на свій вибір. Без сумніву. Але без сумніву і те, що українській землі вони не служать, не взаємодіють з нею, не дослухаються до її потреб. Можливо, кров їх колись покличе і вони повернуться, а можливо – ні. Наше завдання зробити так, щоб вони могли і хотіли повернутися, як той блудний син, і тоді ми влаштуємо свято, суть якого в радості від повернення святості…
І водночас треба розуміти, що ЗЕМЛЯ, попри кров, творить з нас одну спільноту. І в момент біди, і радості ближчим інколи буває сусід, ніж навіть рідний брат, що живе за тридесять земель. Але тільки такий сусід, який поважає і любить мій РІД, який хоче з ним по-РІДнитися, який розуміє важливість свого і мого етнічного. Це ті люди, яких можна назвати представниками політичної нації. Що таке поліс? Громада, місто. Той, що бажає жити в цій громаді, доєднується, просить прийняти в громаду. Він може мати свої звичаї і уявлення, він може ділитися і збагачувати громаду своїм досвідом. Але він має одну дуже суттєву рису: він сприяє життю і процвітанню роду, до якого долучається.
Бо той, кому моє етнічне байдуже, кому немиле моє дитя, той ніколи не поділиться своїм досвідом, той буде доводити, що він має право жити на цій Землі, ІГНОРУЮЧИ, маючи за НІЩО людей і Землю.
Така людина – не є представником політичної нації, це представник ЗАГАРБНИКІВ, в якій би формі вони себе не позиціонували. Ці процеси характерні не лише для України. Західна Європа потерпає від нашестя турків, які, будучи біженцями та емігрантами (!!!) здійснюють загарбницьку політику. Бо їх завдання – утвердити свій Рід, а Рід корінного населення вони ігнорують та намагаються винищити доступними їм методами. Насамперед – через ігнорування та неприйняття правил співжиття того роду, на землі якого вони проживають. Вони не доєднуються, вони утверджують себе. Ліберальна Європа ніяк не може зрозуміти, що упосліджені емігранти можуть бути завойовниками. А, між тим, ці процеси стають все гострішими.
І тут ми доходимо до найважливішої, хоч і найважче вловлюваної характеристики – ДУХ.
В якомусь із чергових шоу Савіка Шустера йшла мова про те, чи міг би Махатма Ганді претендувати на статус великого українця? Майстерно і маніпулятивно нав’язувалась думка про те, що націоналізм настільки обмежений і вузьколобий, що не прийняв би цю видатну особистість, в силу відсутності кровної спорідненості.
Нагадаймо, в чому була суть життя Махатми? Він послідовно виступав супроти будь-якого загарбання, будь-якого приниження нижчого за кастою. Він виступав за знищення держави рабів і за народження такого суспільства, в якому суттю буде сатья-граха, тобто справжня дія, дія в смислі і правді. Тобто, де б він не був, в якому куточку світу, він усюди руйнував рабство – ти не важливий. Він КОЖНОМУ доносив – ти важливий, твій рід важливий, твоя дія важлива, твоє життя важливе.
Махатма був великим для КОЖНОГО наРОДу, бо кожен народ був важливим для нього…
Оце і є споРІДненість в ДУСІ – відчуття важливості Іншого, побажання Йому життя-в-цьому-світі, розвитку і процвітання.
Підсумуємо.
Хто ж і що є сьогодні Україна?
Це сукупність тих людей, які ХОЧУТЬ, щоб УКРАЇНА була. Тут, зараз і в майбутньому. Що наважились жити тут і тепер, в цьому недосконалому матеріальному світі. Що поважають український рід, якого б роду не були самі, що люблять українську Землю, не любов’ю власності, а любов’ю творення радості і щастя, що творять Дух і простір поваги
до себе;
до України;
до світу;
до Бога.
Що знають, що Україна була, є і буде просто тому, що ми цього хочемо і готові для цього давати своє бажання, свою роботу, свою радість.
Останнім часом люблять провадити дискусії на тему політичної та етнічної нації. Буцімто етнічна нація – це нікому не потрібна архаїка, а головне – політична нація, тобто громадянство, державна приналежність. Інтенсивно проштовхується ідея «громадянського суспільства», яке чомусь не набуває особливостей організації громади, що для України традиційно і характерно, а має ознаки якогось без етнічного конгломерату, байдужого до Української держави, суть якого в співжитті різних людей та культур, де ігноруються власні етнічні пріоритети на догоду ідолу толерантності.
Все зводиться до того, що етнічність – це застарілий примітивізм, вузькість, антидемократична тоталітарність.
Нікому не хочеться бути тоталітарним, примітивним і не толерантним, тому етнічність радісно чи не дуже віддається як жертва ідолу толерантності, сучасності, демократичності тощо.
В такій дискусії здійснюється ряд неправомірних ототожнень, суттєво перекручуються базові поняття, внаслідок чого формуються фальшиві смисли, що не дають людям адекватно усвідомити ситуацію та відповідно на неї реагувати. Спробуємо коротко вияснити суть питання.
Терміни етнос-нація-народ – не синоніми, не близькі за змістом слова, а грецький, латинський та слов’янський відповідники поняття НАРОД. Останнє навіть невтаємниченому легко розкриє свій зміст:
НАРОД – наш РОД,
або, як звикло кажуть галичани НА'РІД – наш РІД.
Чи наш рід простий і займається тільки скотарством та землеробством, чи він будує космічні ракети, чи організований в державу, чи вирішує питання через вічеві збори – це однаково НАШ РІД.
Таким чином відкидання етнічної основи нації (???) неможливе за понятійним визначенням, а ось із етнічною основою держави справа дещо інакша. Що таке держава в своєму протоісторичному становленні?
Це інструмент організації великого, розлогого роду задля підвищення власної ефективності. Задля того, що разом легше налагодити виробництво, легше відбити зовнішню військову загрозу, легше вижити у випадку будь-якої катастрофи. А, крім того, така взаємо-дія породжує радість, впевненість та щастя щирої, істинної реалізації, втіху від народження справжнього смислу, ДУХУ любові і поваги. В такому випадку етнічність держави не те що не викликає сумніву, вона є закономірним підґрунтям її інститутів. Така держава, власне, і не відрізняється від громадянського суспільства, це і є громада (від громадити, бути разом), що забезпечує становлення і розвиток індивідуального через су-спільне і суспільного через індивідуальне. Тут між ними немає конфлікту, вони закономірно підтримують одне одного.
Зовсім інша ситуація в ДЕРЖАВІ (від слова «держать») рабів. ТУТ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ ЕТНІЧНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ. Не має значення чи раб білий, чи чорний, чи він сповідує іслам, чи язичництво, чи християнство. Толерантність заохочується, бо сварки між рабами нікому не потрібні і створюють для володарів тільки зайве напруження. Не має значення твоя етнічність, твій рід, бо для роду володарів ти тільки інструмент, робоча худоба, і головне, щоб був слухняний та добре виконував накази. Така держава не є інструментом роду-громади, вона є інструментом панування, визиску, фізичної та психічної експлуатації громади, врешті остання стає також інструментом, який обслуговує державу. Твій дух, любов і повага нікого не цікавить, твій рід не важливий, твоя думка сприймається лише на рівні твого інструментально-рабського буття, а коли виходить за межі, негайно заганяється в стійло толерантності, демократії чи ще якогось принагідного ідола.
Інколи тебе, раба, можуть «великодушно» прийняти в середовище правителів, але обов’язково ціною відмови від етнічного, від ТВОГО роду, від поваги до людей і друзів. Тут тобі також скажуть, що ТВОЯ етнічність не суттєва, ти можеш зігнорувати її, поміняти ідентичність і служити ІНШОМУ роду. Етнічність не важлива ще й тому, що дає право на керування ТВОЇМ родом ЧУЖОМУ, тому, хто зневажає або навіть задумує знищити його. Для того, щоб запровадити правила і привілеї СВОГО роду (чужого нам), необхідно ствердити, що … етнічність не важлива…
Таким чином виявляється, що не важливою є саме ТВОЯ етнічність, ТВІЙ рід. Якщо хочеш щось знищити, перш за все зроби його НЕ ВАЖЛИВИМ. Знищити – не обов’язково вбити чи зруйнувати, це просто означає НІЩО. Твоя етнічність – ніщо, твій рід – ніщо, ти – ніщо. Ти достойний (цивілізований, демократичний, толерантний), коли віддаси на НІЩО свій РІД.
А що ж робити на сьогодні людям, якщо в громадян України серед кровних родичів представники кількох або навіть кільканадцяти етносів? Чи відмовлятися людям від своєї кровної родини? Чи не вважати себе українцями? Як правило, цей факт використовують для того, щоб показати, що етнічно-національна основа не може бути визначальною, що вона не важлива, бо інакше ми загубимося в підрахунках «кровної чистоти» та генеалогічних лабіринтах. Це – логіка не-важливості.
У логіці важливості Роду вагомим є КОЖЕН Рід, що приймав участь в створенні ТЕБЕ, як унікальної особи. Відчуй, настільки суттєва різниця між твердженнями:
Не важливо, хто був моїм предком;
і
Важливий кожен, хто мене народжував…
Коли важливий кожен, хто дав ТОБІ КРОВ, то надалі формотворчим фактором вступає ЗЕМЛЯ.
Якщо ти вибрав ЦЮ ЗЕМЛЮ, значить ти маєш потребу бути саме тут, жити саме тут, вирішувати ті питання, які породжує саме ця Земля. На прикладі трьох видатних особистостей не-української крові можна показати, наскільки важливою є ЗЕМЛЯ при умові ПОВАГИ та ЛЮБОВІ до свого і чужого роду у становленні людини.
Поляк В’ячеслав Липинський.
Єврей Володимир Жаботинський.
Росіянин Микола Амосов.
Всі ці люди були етнічними не-українцями, більше того, вони гаряче відстоювали СВОЮ етнічність. Але, вміючи по-справжньому поважати СВІЙ рід, вони так само по-справжньому поважали той рід, на землі якого жили.
Поляк Липинський усвідомлює, що імперська зневага та намагання асимілювати українців з боку Польщі не творять істини, не додають його роду ні слави, ні щастя. І він приймає рішення – всі свої сили віддати на побудову справжньої української держави. Держави-інструменту самореалізації УКРАЇНСЬКОГО РОДУ. При цьому він залишається етнічним поляком і не забуває це підкреслювати.
Єврей Володимир Жаботинський створює сіоністські організації, відвойовує Палестину, творячи плацдарм для майбутньої держави Ізраїль. І при цьому відкрито визнає себе другом Петлюри. Відстоює українську мову і українську національну гідність, відштовхуючись від однієї принципової засади – поваги до українського роду.
Микола Амосов, розмірковуючи, якось сказав: в 1990-х мене образила ця інтенсивна масова українізація, я якось відчув себе людиною другого сорту. Та в якийсь момент зрозумів, що до цього часу ВСІ українці відчували себе людьми другого сорту. І я вжахнувся. Що можна додати? Ця людина не тільки словами, всією своєю діяльністю, лікуючи хворих і підіймаючи на нову висоту українську хірургічну науку, служила Україні та українським людям. Залишаючись при тому представником такого російського роду, який основою свого буття обрав повагу до іншого, до України.
Ці люди знакові, відомі. Без сумніву, є багато інших, менш відомих широкому загалу. Але всіх їх поєднує спільна риса: любов, повага, служіння Україні в найрізноманітніших проявах.
Разом з тим є багато українців по крові, які з-не-важили своє суспільство. Їм байдуже, де жити, чий рід підтримувати, яку державу будувати. Вони мають право на свій вибір. Без сумніву. Але без сумніву і те, що українській землі вони не служать, не взаємодіють з нею, не дослухаються до її потреб. Можливо, кров їх колись покличе і вони повернуться, а можливо – ні. Наше завдання зробити так, щоб вони могли і хотіли повернутися, як той блудний син, і тоді ми влаштуємо свято, суть якого в радості від повернення святості…
І водночас треба розуміти, що ЗЕМЛЯ, попри кров, творить з нас одну спільноту. І в момент біди, і радості ближчим інколи буває сусід, ніж навіть рідний брат, що живе за тридесять земель. Але тільки такий сусід, який поважає і любить мій РІД, який хоче з ним по-РІДнитися, який розуміє важливість свого і мого етнічного. Це ті люди, яких можна назвати представниками політичної нації. Що таке поліс? Громада, місто. Той, що бажає жити в цій громаді, доєднується, просить прийняти в громаду. Він може мати свої звичаї і уявлення, він може ділитися і збагачувати громаду своїм досвідом. Але він має одну дуже суттєву рису: він сприяє життю і процвітанню роду, до якого долучається.
Бо той, кому моє етнічне байдуже, кому немиле моє дитя, той ніколи не поділиться своїм досвідом, той буде доводити, що він має право жити на цій Землі, ІГНОРУЮЧИ, маючи за НІЩО людей і Землю.
Така людина – не є представником політичної нації, це представник ЗАГАРБНИКІВ, в якій би формі вони себе не позиціонували. Ці процеси характерні не лише для України. Західна Європа потерпає від нашестя турків, які, будучи біженцями та емігрантами (!!!) здійснюють загарбницьку політику. Бо їх завдання – утвердити свій Рід, а Рід корінного населення вони ігнорують та намагаються винищити доступними їм методами. Насамперед – через ігнорування та неприйняття правил співжиття того роду, на землі якого вони проживають. Вони не доєднуються, вони утверджують себе. Ліберальна Європа ніяк не може зрозуміти, що упосліджені емігранти можуть бути завойовниками. А, між тим, ці процеси стають все гострішими.
І тут ми доходимо до найважливішої, хоч і найважче вловлюваної характеристики – ДУХ.
В якомусь із чергових шоу Савіка Шустера йшла мова про те, чи міг би Махатма Ганді претендувати на статус великого українця? Майстерно і маніпулятивно нав’язувалась думка про те, що націоналізм настільки обмежений і вузьколобий, що не прийняв би цю видатну особистість, в силу відсутності кровної спорідненості.
Нагадаймо, в чому була суть життя Махатми? Він послідовно виступав супроти будь-якого загарбання, будь-якого приниження нижчого за кастою. Він виступав за знищення держави рабів і за народження такого суспільства, в якому суттю буде сатья-граха, тобто справжня дія, дія в смислі і правді. Тобто, де б він не був, в якому куточку світу, він усюди руйнував рабство – ти не важливий. Він КОЖНОМУ доносив – ти важливий, твій рід важливий, твоя дія важлива, твоє життя важливе.
Махатма був великим для КОЖНОГО наРОДу, бо кожен народ був важливим для нього…
Оце і є споРІДненість в ДУСІ – відчуття важливості Іншого, побажання Йому життя-в-цьому-світі, розвитку і процвітання.
Підсумуємо.
Хто ж і що є сьогодні Україна?
Це сукупність тих людей, які ХОЧУТЬ, щоб УКРАЇНА була. Тут, зараз і в майбутньому. Що наважились жити тут і тепер, в цьому недосконалому матеріальному світі. Що поважають український рід, якого б роду не були самі, що люблять українську Землю, не любов’ю власності, а любов’ю творення радості і щастя, що творять Дух і простір поваги
до себе;
до України;
до світу;
до Бога.
Що знають, що Україна була, є і буде просто тому, що ми цього хочемо і готові для цього давати своє бажання, свою роботу, свою радість.
3 коментарі