... — Ади, бігались-ти по крочєх, тай людим клопіт. Може єкбись-те не бігали, то й людей би  москалі не страшіли, тай би не вівезли. А так шо? Вернулиса сюда з голов дупов. І шо, хоште би вам хтос дєкував? А за шо? Я рідко бачила, щоб тато плакав. А тоді плакав. Встав собі тай пішов надвір. То вже були 1990-ті, вже «бути за Україну», особливо в нас тут, було трохи навіть модним. — Невже хлопці вмирали за оце? Не знаю, кому було адресоване питання. Богові? Хлопцям? Собі? Мені? Березень ...
Читати далі →

Останній тиждень від знайомих почастішали повідомлення, що вони на вулиці, в транспорті, чули розмови (як правило, між жінкою і чоловіком 30-40 річного віку) приблизно такого змісту: Она: Здесь довольно красиво... Он: И климат так ничего, не так жарко, как у нас. Она: Да, вот поубивали бы их в этом АТО побольше, а мы бы здесь остались. Он: Россия нам поможет, так и будет! Спочатку ця інформація викликала в мене «законне» обурення. І навіть бажання написати текст на зразок  «як народжуєтьс...
Читати далі →

Сьогодні дві жінки, одна з Луганська, друга з Івано-Франківська поставили мені це запитання. ЩО? Я не готова була відповідати і попросила трохи часу. Відповідь прийшла поступово: 1. ПРАВДА. Всяка, різна. І про те, що ми боялись, коли нам відбирали бізнес, і про те, що ті, хто зараз втікає від війни, весною виганяли наших військових геть, і про те, що армія, та і всі силові структури загалом, ніколи не відходили до кінця від пуповини СРСР, і тільки щойно її позбуваються. І... 2. Гордість. З...
Читати далі →

Дивним чином смерть таких людей залишає відчуття якоїсь дивної втрати… себе… чи смислу, чи опори, чи... Наче перебуваєш з ними в якомусь незримому діалозі, чи то вирівнюєш себе стосовно їхнього монологу. А тобі як? СлабО? Ні, ти мислиш так само або схоже, знаєш і суть проблеми і можеш її сформулювати. Але. Не формулюєш. Навіщо? Ще один спис в черговий вітряк? Чи то страшно всюдисущої Лубянки (хоча де вона? і хто ти для неї? рядовий хробак?), чи то просто невір'я, що твої зусилля можуть б...
Читати далі →

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/6892.html Мені чомусь стало страшно. Страшенно страшно. Вхопила драконятко, як дитя, на руки і побігла геть від тої страшної скопаної землі…   Страшно-Страх-страж-стражда-стра-страта-трата-тра-та-тра-тра... Ми бігли довго… три дні лісом… два дні полем… втомилися, забрьохалися болотом… нарешті вийшли на гостинець. Якийсь добрий дядечко на фіакрі підвіз нас до долини. Драконятко любило доли. Гм… доля, діл, долівка, долоня, долати… Чудернацька вона, мова… мож...
Читати далі →

Просто без слів.......
Читати далі →

ото переглядала старі файли на комп'ютері і знайшла… отаке архе… най жиє))) гойда-гойда-гойданочка а я твоя коханочка колихала рута мяту коханочка колихала земля небо спати клала земля небо а я тебе будеш сонце моє спати я тя буду колисати не як дитє а як счістє чість моя — чість твоя с-чістєєєєєєєєєєє…...
Читати далі →

Знаете ли вы, как звенит тишина при 50-градусном морозе? А как воет пурга несколько дней к ряду? А как пахнет олень после пробежки? А вкус морошки кто мне припомнит? ...................................................................................................... Кажуть, місце, де ти народився, завжди нагадуватиме про себе і кликатиме ностальгією. Завжди була якась неприкаяна «дівчинка нізвідки». В радянські часи, будучи на Західній Україні, сказати, що ти народилася поблизу Воркути, ...
Читати далі →

Психологічна містерія ночі НАРОДЖЕННЯ ПРОРОКА Тарас Шевченко 1814-2014 дійство тривало цілу ніч, від 22.00. 8.03.2014 до 6.00. 9.03.2014 Тільки учасники, не глядачі. Народження пророка в собі. З собою мати: книги, кобзарі, Шеченкові тексти, папір, ручки, власну Душу і готовність чути Пророка ВЕДУЧІ: Галина Дичковська, к.філос.н., псхотерапевт в методі позитивної психотерапії, Прохасько Тарас, письменник, Кузів Михайло, політолог, базис-консультант в методі позитивної психотерапії. — Ч...
Читати далі →

Це замальовка «з натури», десь в період від 22.01.2014 до 26.01.2014, всі «герої» мають своїх фізичних прототипів. Виглядає, ніби зараз, в час військової загрози і, фактично, війни, це наче вже не актуально… але мені чогось таки хочеться це написати... «Наташенька, милая, где ты? На Майдане? Да? Я так и знала!!! Уже второй месяц? Ночуешь там? Нет? Не ночуешь, домой ездишь, да-да, понимаю, ведь холодно в палатке. А Светуля твоя? Там, со всеми? Господи, бедная девочка! Да, да понимаю, что не бе...
Читати далі →