Відпускаю затиснене Сонце

Відпускаю затиснене Сонце.
Господи… скільки сил, щоб виконати оте:
не любити!!! 
ніколи і ніяк, нікого і ніде... 
не любити... 
не  
не  
не... 
Бог рида ридма 
нє... 
Бог не рида... 
проривається крізь мене,  
а я ридаю, що не годна…  
Його стиснути в кулак... 
.............................. 
Як я хотіла, щоб ви не побачили 
Його 
ніколи... 
То була моя помста... 
за те, що колись... 
ви сказали, що в мені нема Бога... 
і не лиш в мені, 
ніде і ні в кому 
а я пішла його шукати 
і знайшла... 
але нікому не хотіла показати: 
живіть як кажете... 
........................................... 
злораділа на ваші імітації 
і трощила їх при нагоді 
........................................... 
А Він однаково Є 
Змиряюсь в смиренні: 
Ти Є 
Ти хочеш піти до них і бути з ними 
і  
просиш о тім мене 
ТИ… просиш... 
........................................... 
«не бреши,»- кажеш... 
........................................... 
не годна більше вдавати, що нема... 
не годна не любити... 
не годна не жити... 
........................................... 
Житиму. 
так дивно. 
вже давно забула як це 
........................................... 
А Сонце, воно просто  
Є