Казка про Ювеліра

Розкажу тобі казку. Як кожна казка на світі, вона починається словами: 
Жив-був...
собі Ювелір. Він був молодий і недосвідчений, але дуже цікавився всім-всім, особливо коштовним камінням. І мав він надзвичайний дар: умів бачити в кожному камені коштовні кристали.
Одного разу він проходив повз будинок однієї Феї і побачив на подвірї великий красивий алмаз. Він лежав у пилюці і був схожий на кусок засохлого болота. Ювелір підняв його і вирішив показати всім, який це насправді коштовний камінь. 
Він помив його, почистив, і почав огранювати. Довго працював, шліфував кожну грань і врешті в руках його засяяв красивий, веселковий, коштовний Алмаз.
Він узяв свою коштовність і відніс до Феї:
— Ось подарунок тобі, колись я знайшов цей камінь у тебе на подвір’ї :))
Фея взяла камінь, порозглядала його і почала ним гратися. Ювелір подумав, що гратися коштовними каменями якось не належить, але йому було так приємно, що Фея оцінила його роботу, що камінь приносить їй радість. Він радів і усміхався, хоч невеличка тривога постійно жила в його серці. 
Одного разу Фея взяла камінь і не захотіла з ним гратися, покрутила в руках і… пожбурила в… болото… ((((((((((((((((((((!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
— Що ти робиш! — Закричав Ювелір, — це ж коштовність!!!
— Це не коштовність, це звичайнісіньке скло! — Відповіла Фея.
І, щоб довести свою правоту, вона взяла молоток і з усієї сили вдарила ним по Каменю. 
Камінь розсипався на друзки....
Фея пішла геть, а Ювелір збирав уламки і… плакав. Він плакав про те, що уже нема такого гарного коштовного каменю, про те, що ці осколки ріжуть йому пальці, про свою загублену і розтрощену працю...
Раптом серед тих осколків він побачив цілий-цілісінький, надзвичайної краси Кристал. 
Він розсердився:
— ти також із скла!!! — Закричав, вхопив молоток і вдарив по Ньому. Але Кристал засяяв ще сильніше.
Ювелір здивувався і вдарив ще і ще… Але від тих ударів Кристал не розбивався, Він ставав красивіший і красивіший і сяяв все сильніше. Це було дивно і незрозуміло. Ювелір узяв Кристал, замотав Його в якусь шматочку і поклав у нагрудну кишеню. 
Втомлений, він пішов додому.
По дорозі йому зустрілася Білочка. 
— Дякую, сказала вона Ювеліру, твоє світло допомогло мені знайти моє білченятко, що випало із гнізда. 
Про що вона? — подумав Ювелір, і пішов далі...
Далі був Їжак:
— Ти чого світиш, я вже зловив цю Гадюку, а тепер вона втекла! — Їжак закричав і сопучи поліз кудись в кущі.
— Пане Ювелір, Ви врятували мене від смерті. Хоч я сама — Смерть, бува, що і мені не солодко. Світло не боїться Смерті, як вам коли треба буде моя допомога, — кличте. Змія гойднулася і зникла в траві.
Яке Світло? Про щО вони всі?
Раптом Ювелір побачив, що той Кристал, який він так і не зміг розбити, світить крізь сорочку, крізь, шматку, крізь нього самого...
— Чого ти Світиш, — закричав Він на Кристал, — Ти хочеш, щоб усі бачили, що розбито камінь, який я так любив і леліяв, що в мене порізані руки? що Фея насміхалася наді мною?!!!
Кристал мовчав. 
Який він жорстокий, — подумав Ювелір. І захотів викинути Його. Захотів, щоб стало темно, щоб ніхто не бачив як йому важко і боляче. Він узяв Кристал і викинув Його. В болото.
А сам пішов далі. 
— Не наступай мені на хвіст!!! — верещала Білка і кусала його за ногу. Він відступився і тут же поколовся об Їжака, який причаївся за кущем.
Ювелір стомився. Він сів на землю, а рука поруч намацала щось холодне і слизьке.
— Змія, — Здогадався. — Смерть.
— Шшшшш...., що тобі треба?
— Я не знаю… Світло розкриває всім мої рани і біль, а без світла цих ран стає ще більше...
— Шшшшшшшшш… — Змія кудись поповзла. 
Ювелір піднявся і пішов додому. Але що це? Під порогом його дому, згорнувшись клубочком, лежала Змія. В самому центрі кружечка, прямісінько біля її роздвоєного язичка, сяяв Кристал. 

Чи то іти геть від дому, зайнятого цією нахабою? Чи попрости Кристал? Чи вбити Змію, щоб більше не сміла насміхатися над ним? Чи…? Чи…? Чи...
Ювелір …..

)))))))))))))))))))))))))))))
Далі кожен може дописати сам )))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))
20.06.2010.