Я є

                                     «психологічн[е] вдоволення ego наданою собі ж цінністю» Святослав Вишинський
- Я є. Розумієш, мені ЦЕ треба.
Ти дивишся на мене, як на останню ідіотку з паранояльними мареннями:
— А що, я тобі щось обіцяв?
— Та дурню, мені не треба твоїх обіцянок. А ні обіцянок, а ні грошей, а ні сексу, а ні хвали, а ні печаток в паспорті, а ні…. Мені треба ЦЕ!!! — я зриваюсь на крик і стаю схожа на Мегеру.
— Ти… та як ти смієш! Що завгодно, — тільки не ЦЕ! Це не інтелігентно! Ти  втрачаєш право називатися порядною людиною. Ти..., ти..., ти взагалі… як баба з Бесарабки!!!
Мене пориває на сміх. На регіт.
— Га-га-га. Так!!! Я не тільки баба з Бесарабки, я ще сука, курва і стерва!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Твоя інтелігентська щелепа падає десь на тротуар і ти замовкаєш, бо ніяк не можеш її знайти. Яке балакання без щелепи?
А мені легшає. Боже, як неймовірно легшає!
Вдоволене EGO розкошує наданою собі ж цінністю.

Нарешті. Нарешті ти сказала про ЦЕ. Нарешті ти вголос визнала, що Воно тобі треба.
Скільки років мовчала? 5? 10? 15?
Та ні, мабуть від самого народження…
А може ще до народження?

Мені ТРЕБА!!!
Як люблю слово ТРЕБА! Гарно в російській: требовать. Вимагати. Ви-мога. ВиЯВлення МОЖності, спроможності, сили, можливості ...
Як часто його перебріхують. Треба — це ти мусиш.
Ха.Нічого я не мушу. Тільки МОЖу.Хай благословенний буде Той, що сказав мені, що я МОЖу. ВиМАГав із мене. 
Треба — це Бог ви-МАГ-ає в мене моєї Божистості. А ти собі думаєш, що Воно — моє ego.Та воно так і є. 
Весело. Ой як весело!!!  
— Ти знайшов свою щелепу? То чого втікаєш? Давай договоримо! А, ти не спілкуєшся з курвами, стервами і всілякою іншою гидотою.
:))) 
 Мене таки розриває від реготу. Боїшся забруднитися? Боїшся подивитися мені в очі? Боїшся зі мною зустрітися.
 Боїшся. 
 А я уже не боюсь. Так довго боялася. Виявити, сказати, вимагати...
Боялася почути у відповідь, що я егоїстична, а тому не потрібна...
Боялася... 
 А тепер ось стою, майже напроти Бесарабки. Брудна, мерзенна, підла, нагла, брехлива… яка там ще? Байдуже. 
Я ВІЛЬНА!
 Від страху перед твоєю оцінкою, від страху перед тим, що ти забереш в мене ЦЕ, від страху, що не можу бути без тебе.
 Можу. 
 Яке ж неймовірно реготливе моє ego!
 Красунечко моя! Бабусю моя з Бесарабки. Тю, яка бабусю! Бабище! О, так!
Бабо! Реготухо! 
 Богородице...
 О, на цьому слові ти взвиєш і почнеш звинувачувати мене в святотатстві.
 А я все реготатиму. Боже-вільна.
Доти, доки не почую тихий  шепіт за спиною, байдуже, що не твій:
  — Мені ЦЕ треба.
 І тоді я розридаюся чорною водою всесвітнього потопу. Чорна вода спливатиме довго, і врешті таки зійде. Вся.
І врешті стану просто собою (себто  ego).
 І народиться ЦЕ. 
Бо воно — ТРЕБА.