Майдан 2004. Тур другий / Епізод десятий. Докучаївськ. Отець Ярослав. Трохи містики
Попереднє: http://h-dychkovska.vkursi.com/7811.html
Оповідка від отця Ярослава:
«Запросили мене сюди люди, що ще пам'ятали своє греко-католицьке коріння. Було дуже важко, сім'ю перевіз не одразу… середовище агресивне, постійні погрози, дрібні пакості, всяке було.
Одного разу, в п'ятницю надвечір, прийшов до мене сусід, п'яний добряче, із сокирою. Кричить:
— Зарублю тебя, сволоч бандеровская! До понедельника не доживешь!!!
Хотів щось там тою сокирою погрожувати, але настільки був п'яний, що не міг нею навіть добре по сходах цюпнути. А кричав голосно і довго, уся околиця чула. Я закрив двері і пішов спати, то такий епізод не перший був, таке часто траплялося. Бачив, що нічого мені не зробить, бо надто п'яний, але якби що… то що зробиш… значить така воля Божа...
Він ще покричав трохи та й теж кудись пішов.
Надранок, ще до світанку, розбудився від страшного виття. Подумав, що то хтось пса сусідського б'є чи що… бо те виття було якесь нелюдське. Вибігаю надвір, а там внизу на сходах, на колінах, забрьоханий, весь у болоті, стоїть той чоловік і отак виє, лиш за якийсь час розібрав, що він каже: „Прости батюшка, меня прости и сына прости...“ Він на колінах пройшов пів села… Бо кілька годин тому загинув його син. Збирався на побачення, увімкнув кип'ятильник, і десь необережно… від струму… загинув на місці.
То я того сина в суботу й ховав.
З того часу ніхто мене ні словом, ні ділом ніколи не вчепив, інакше, як „наш батюшка“ на мене не кажуть. Можу ходити тут в будь-який час і будь-куди, по всьому району… Цю історію тут знають… А той чоловік тепер в нашій церкві… майже праведник...»
Війнуло якоюсь містикою. Трохи страшною. Не раз чула такі історії. Частіше у варіанті, що хтось хрест із церкви знімав, а потім його діти впали і розбилися. Завжди виникало якесь дивне відчуття… Невже Бог настільки жорстокий?
Чому треба АЖ так, щоб порозумітися? Щоб побачити в ІНШОМУ щось достойне? Щоб усвідомити, що ти не маєш права на чуже життя і смерть...
Чому ми такі дурні? Чому не мож інаше?
Не можу сказати, що маю відповіді на ті питання тепер.
Але якось втямила таку річ, що ті історії творимо МИ…
Досі епізод цей викликає відчуття трепетного остраху і доторку до таїни, яку зазвичай бачити… страшно…
Оповідка від отця Ярослава:
«Запросили мене сюди люди, що ще пам'ятали своє греко-католицьке коріння. Було дуже важко, сім'ю перевіз не одразу… середовище агресивне, постійні погрози, дрібні пакості, всяке було.
Одного разу, в п'ятницю надвечір, прийшов до мене сусід, п'яний добряче, із сокирою. Кричить:
— Зарублю тебя, сволоч бандеровская! До понедельника не доживешь!!!
Хотів щось там тою сокирою погрожувати, але настільки був п'яний, що не міг нею навіть добре по сходах цюпнути. А кричав голосно і довго, уся околиця чула. Я закрив двері і пішов спати, то такий епізод не перший був, таке часто траплялося. Бачив, що нічого мені не зробить, бо надто п'яний, але якби що… то що зробиш… значить така воля Божа...
Він ще покричав трохи та й теж кудись пішов.
Надранок, ще до світанку, розбудився від страшного виття. Подумав, що то хтось пса сусідського б'є чи що… бо те виття було якесь нелюдське. Вибігаю надвір, а там внизу на сходах, на колінах, забрьоханий, весь у болоті, стоїть той чоловік і отак виє, лиш за якийсь час розібрав, що він каже: „Прости батюшка, меня прости и сына прости...“ Він на колінах пройшов пів села… Бо кілька годин тому загинув його син. Збирався на побачення, увімкнув кип'ятильник, і десь необережно… від струму… загинув на місці.
То я того сина в суботу й ховав.
З того часу ніхто мене ні словом, ні ділом ніколи не вчепив, інакше, як „наш батюшка“ на мене не кажуть. Можу ходити тут в будь-який час і будь-куди, по всьому району… Цю історію тут знають… А той чоловік тепер в нашій церкві… майже праведник...»
Війнуло якоюсь містикою. Трохи страшною. Не раз чула такі історії. Частіше у варіанті, що хтось хрест із церкви знімав, а потім його діти впали і розбилися. Завжди виникало якесь дивне відчуття… Невже Бог настільки жорстокий?
Чому треба АЖ так, щоб порозумітися? Щоб побачити в ІНШОМУ щось достойне? Щоб усвідомити, що ти не маєш права на чуже життя і смерть...
Чому ми такі дурні? Чому не мож інаше?
Не можу сказати, що маю відповіді на ті питання тепер.
Але якось втямила таку річ, що ті історії творимо МИ…
Досі епізод цей викликає відчуття трепетного остраху і доторку до таїни, яку зазвичай бачити… страшно…
0 коментарів