Який це насправді жах, читати книги, щоденники людей, що померли 10, 100, 1000… років тому!!!
От пишуть:«Я сьогодні кохався (сміявся, плакав, бив по морді, думав, ходив...), а його вже… років нема…
Який це насправді жах, дивитися фільми німого кіно! вони ходять, рухаються, а ми точно знаємо, що ЖОДНОГО з них уже нема!
Який це насправді жах, дивитися картини, слухати музику…
Є люди як стовпи, що підпирають Небо…
В кожного з нас такі є… Тяжко і прикро, коли вони йдуть. І направду так треба, щоб вони залишалися..., щоб було зрозуміло і відкрито, що вони — треба. Ми так рідко те говорим, бодай після смерті…
Вічная пам*ять…
По-перше. Який політичний термін не є дискредитований???
По-друге. Цілком погоджуюся. Читайте 3-й збір бандерівський, побачите там суцільний прагматизм.
Хороші тези у вашій статті, Святославе. От чого тільки терміну «націоналізм» боятися, не знаю. «Правий прагматик», аби як, аби не так… Ото вже советсько+ліберальна фобія в своїй тотальності…
Михайлові.
1.Війна між націоналістами і защітніками родіни є явищем закономірним і логічним як війна між імперською і самостановлюючою парадимою. // Що ця війна використовується в різних політтехнологічних сценаріях, то вже інша справа.
Монтеккі-Капулетті — то радше дурість мельниківці-бандерівці, а не НВрух-СССР.
2. Степан Бандера — зовсім не симулятивна одиниця. В його житті таки був смисл, дай Боже всім того смислу стільки мати.Рівень субєктності СБ теж достатньо високий, що опосередковано свідчить про рівень смислу.
Симулятивність сьогоднішнього!!! «бандерівства», нажаль, фарс після трагедії. Насправді дана симулятивність — вияв слабкості сьогодення, а не самого СБ.
Я настільки з бандерівського середовища, що не знаю чи тут знайдеться хто більше… Свідчу за бандерівців 1925-1930-х років народження, які на сьогодні вже вбільшості на тому світі: ніхто ніколи ніяких днів народження ніяких вождів не відзначав. Поминали останню суботу травня і 14 жовтня, та ще 1 листопада. то не були свята, радше поминальні дні.
Ще Олена Теліга писала, що ненавидить вічні і нікому не потрібні церемонії (якось так).
Щоб по суті щоь коментувати, треба мати доступ до фактажу. Ймовірно, ні в кого нема. А так… ЩО тут скажеш. Всі знають, що живем в країні, де «Был бы человек, а дело найдется».
Или еще вариант. Доця была нормальной здоровой бабой. и коня на скаку остановит, и в избу горящую войдет… в отличии от отца, который то и в зеркало на себя не мог смотреть. Все зеркала в доме книжками закрыл. Больно… интеллектуал был.
От пишуть:«Я сьогодні кохався (сміявся, плакав, бив по морді, думав, ходив...), а його вже… років нема…
Який це насправді жах, дивитися фільми німого кіно! вони ходять, рухаються, а ми точно знаємо, що ЖОДНОГО з них уже нема!
Який це насправді жах, дивитися картини, слухати музику…
В кожного з нас такі є… Тяжко і прикро, коли вони йдуть. І направду так треба, щоб вони залишалися..., щоб було зрозуміло і відкрито, що вони — треба. Ми так рідко те говорим, бодай після смерті…
Вічная пам*ять…
А про ЕС правда, питання тільки в тому, що далеко і не пече.
Мені була. Чужа, не знайома і навть ворожа… було таке)
А спогади ще продовжуватимуться, на 2-му турі було куди цікавіше)))
По-друге. Цілком погоджуюся. Читайте 3-й збір бандерівський, побачите там суцільний прагматизм.
1.Війна між націоналістами і защітніками родіни є явищем закономірним і логічним як війна між імперською і самостановлюючою парадимою. // Що ця війна використовується в різних політтехнологічних сценаріях, то вже інша справа.
Монтеккі-Капулетті — то радше дурість мельниківці-бандерівці, а не НВрух-СССР.
2. Степан Бандера — зовсім не симулятивна одиниця. В його житті таки був смисл, дай Боже всім того смислу стільки мати.Рівень субєктності СБ теж достатньо високий, що опосередковано свідчить про рівень смислу.
Симулятивність сьогоднішнього!!! «бандерівства», нажаль, фарс після трагедії. Насправді дана симулятивність — вияв слабкості сьогодення, а не самого СБ.
Ще Олена Теліга писала, що ненавидить вічні і нікому не потрібні церемонії (якось так).